Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочее научное » Міфи України
Міфи України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Міфи України

Электронная книга - «Міфи України». Краткое содержание книги:

В цій книжці зібрані міфи України. А точніше це посібник з народознавства. Містить багато термінології. Цікавий погляд народу на буденні речі.
1 ... 148 149 150 151 152 153 154 155 156 ... 165
Перейти на страницу:

Про гадючий вирій в Олександрівському повіті розповідають таке. Пішла одна дівчина в ліс і провалилася в їхній вирій. Коли вона провалилась, гадюки раптом як засичать, а найбільша гадюка як засичить на них, — ті одразу так усі й принишкли. І лежить там, — каже дівчина, — сірий камінь. І ось яка з них не підповзе, то щоразу й лизне і лизне той камінь. А найстарша гадюка отак весь час і в’ється навколо дівчини та все кланяється їй і показує, щоб і вона лизнула той камінь. «Я, — каже дівчина, — довго кріпилась, цілих дев’ять днів, а потім-таки лизнула. І раптом, — каже, — відчула в собі такий приплив сили, що і їсти зовсім перехотілося». Коли потім настав час вилазити з вирію, найстарша вигнулася дугою, і дівчина легко й вільно вилізла по ній на світ. А втім, після того вона недовго вже й жила*.

У свій вирій гадюки лізугь «під чесного хреста» (напередодні свята Здвиження) не поодинці, а цілими величезними гуртами; перед веде найстарша гадюка, якій беззаперечно підкоряється решта. Ця гадюка — з великими золотими рогами, і в неї, як мовиться, царський чин. Є й у деяких інших гадюк золоті роги, тільки маленькі, й чин у них менше царського (у Старобільському повіті гадюку з червоними ріжками називають цариця-голиця). Гадюк із золотими рогами особливо багато нібито можна бачити тоді, коли вони лізуть у вирій. Отож дехто навмисне йде в цей час рано вранці в ліс, аби роздобути собі гадючі золоті роги, бо у

‘У Старобільському повіті записано такий варіант цієї оповіді. На Здвиження всі гади злазяться докупи, до однієї ями..., і лижуть там кам’яний стовп, чим і живуть цілу зиму, аж до весни. Тому на Здвиження не можна ходити в ліс, бо провалишся до гадюк у яму. Якось пішов отак один чоловік і потрапив-таки до них.. Гадюки так і обпали було цього чоловіка, щоб кусати його. Та тут найстарша як засичить на них, — він назад; почали лизати камінь і його штовхають туди ж. Полизав і він камінь, і раптом почав розуміти по-гадючому. Прожив той чоловік з ними в ямі аж до самої весни, бо звідти сам він ніяк не міг вилізти: надто ж глибока вона була.

володаря їхнього буде багато грошей, і взагалі він стане щасливим. Роги ці бережуть, як зіницю ока, й нізащо не продадуть нікому. Добути їх можна так. Коли угледять гадюку із золотими рогами, то кладуть червоний суконний пояс (нині таких поясів немає вже — їх ніхто не носить, хіба що рідко де-не-де побачиш) або суконну червону стрічку поперед неї в тому напрямку, куди вона лізе (гадюка не звертає ніколи вбік і не повертається назад). Долізе вона до пояса чи до стрічки і почне потихеньку пищати; тоді почне пищати дужче, далі — ще дужче, і якщо хтось стоїть поблизу, то вона так пищить, що навіть оглушує його: їй не хочеться скинути роги, а дітися ніде. І доти пищить все й пищить, доки, нарешті, не покладе їх на пояс чи на стрічку (Сумський повіт).

Якими б не були отруйними і страшними через це гадюки, але той, хто знає «таке слово» (певне слово), може чинити з ними все, що схоче. Косили в полі косарі. Тільки-но посідають вони, бувало, обідати, один одразу ж і понапускає гадюк, які давай лазити тут же, «по табурі». Косарі підхоплюються, нажахані, зі своїх місць, а той хизується, походжає та похваляється собі, Ось один дивився якось, дивився та й каже: «Нумо, поглянемо, що ти таке відаєш?» Узяв повсть, розстелив її на землі, поставив на неї того косаря й каже: «Стій же, не зрушуй з місця, інакше тобі буде смерть». Тоді — як свисне! Раптом, не знати звідки — котиться колесо. Докотилося і давай жалом (це була величезна змія) то в одне око, то в друге — ось-ось виколе їх зовсім. Вистояв він так, ні живий ні мертвий, а потому, як змія зникла з очей, і каже: «І онукам, і правнукам закажу ніколи не похвалятися своєю хоробрістю перед гадюками» (Олександрівський повіт).

Якщо хтось прислужиться гадюці, вона не залишиться невдячною.

Діставши відставку, поверталися два солдати зі служби додому — один верхи на коні, а другий безкінний. Застала їх ніч у степу. Прокидаються вони вранці, й бачать: облягла їх навкіл змія — така величезна, як гора. Сидять вони в цьому страшному колі й плачуть. Коли зненацька змія відкинула трошки отак убік хвостика. «Ну, — каже піший солдат до другого, — ти — з конем, то драпай, може, втечеш». Щойно той виїхав, змія знову замкнула коло. Потім розвернулася вся й ну кланятися й пищати — от-от мало не забалакає та весь час кличе солдата за собою. Солдат якось уже там подав їй знак, що згоден. Ось змія полізла собі, а він за нею, за нею. Прилізла до нори і як запищить! А з нори як вискочить друга змія, й давай вони битися. Солдат прицілився і вправно зніс голову тій, яка вискочила з нори. Друга змія давай тоді кланятися йому та дякувати. Потім швидко поповзла й наздогнала десь крамаря (торговця красним товаром), вбила його й пригнала солдатові коня з возом (Олександрівський повіт).

1 ... 148 149 150 151 152 153 154 155 156 ... 165
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)