Міфи України
- Автор: Гуменюк Т.
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Міфи України». Краткое содержание книги:
У Галичині прокляття ворони пояснюється іншим апокрифічним мотивом. Ворона хотіла було пити кров, яка крапала з ран розіп’ятого Спасителя, за що Бог прокляв її, і з тих пір частина дзьоба ворони навіки набула червоного кольору.
Любов граків і галок до стадного життя породила на Україні вірування, що в них є громадський суд, причому іноді всі вони гуртом убивають свого співчлена, який завинив (Старобільський повіт).
Колись був такий час, що всі звірі й птахи розмовляли людською мовою. Ключі від вирію тоді були у ворони. Та якось вона прогнівала Бога, і звідтоді ключі від вирію перейшли до сойки. Сойка летить до вирію раніше за всіх птахів, одмикає його, а сама повертається назад. За іншим варіантом, сойка щороку літає у вирій, та ніколи не долітає до нього: пролетить день, і відразу ж їй хочеться дізнатися, скільки пролетіла. То вона й повертається назад. І так сойка даремне літає туди й сюди, поки випаде сніг.
Сорока (звичайна — Pica rustica, candata, vulgaris та ін.; лісова — Dendrocitta) створена чортом і править йому за коня (Таращанський і Проскурівський повіти), тому застрелену сороку прив’язують до стелі в стайнях, певні, що нечиста сила не буде на конях їздити, а учепиться за сороку.
На Сорок Мучеників (9 березня — за старим стилем. — Ред.) сорока кладе на гніздо сорок паличок, а на Похвалу Пресвятої Богородиці (п’ятниця п’ятої седмиці Великого посту) «похвалиться яйцем» — знесеться (Канівський повіт). Крик сороки на хаті чи біля хати означає або те, що господаря хтось лаятиме, або він одержить якусь звістку, або ж будуть гості.
Орла (Адиііа; степовий — Aquila огіетаїів; яструбиний
— А9иі1а ґавсіаіа) на Україні знають безпосередньо. Тут найчастіше зустрічаються орли-горлані (Aquilae пауіае) Й малорослі орли, або орли-карлики (Aquilae тіпіНае), які живляться здебільшого мишами, жабами й зміями, але охоче пожирають і дрібних птахів. В українських легендах про орлів головну роль відіграють частково давні, пов’язані з орлом, міфічні уявлення сил та явищ природи, почасти старовинні фантастичні легенди «фізіологів» про птахів, які проникли до Південної Русі з «азбуковниками» й «палеями», або, найімовірніше, з тими «прилогами», якими рясніли південноруські схоластичні проповіді XVII століття. Спостереження ж над природою орла залишаються на другому плані.
Орел — не тільки цар-птах. Орли пішли з царів, через що зображення орлів і досі карбують на царських печатках (Ушицький повіт). Орла бити не можна. Мисливець, перш ніж вистрілити в орла, мусить спитати його тричі: чи він нажився на світі? Якщо нажився, то він подивиться прямо на мисливця, а коли ще не нажився, то відвернеться від нього. Його навіть і черви не їдять, і він не засмердиться ніколи, хоч тримай його доти, доки всохне (Новомосков-ський повіт). В орлиному гнізді неодмінно є гроші (і різні коштовні речі). Без грошей він ніколи собі гнізда не мостить (Новомосковський і Старобільський повіти). В усій цій легенді злиті, як говорить професор М. Ф. Сумцов, два мотиви: літературний — про ставлення орла до хвороби й смерті та народне повір’я про те, що птахи, переважно сороки й ворони, викрадають золоті й срібні речі. Перший мотив ґрунтується на легендах «палей» і «азбуковників» про птаха «харадра»: якщо хтось у хворобу впаде, то від ха-радра дізнається, чи живий буде, чи помре. Якщо померти йому, відверне від нього очі свої харадр; якщо бути йому живим, радісно злетить увись проти сонця. Ця легенда про харадра відома також із західних «бестіаріїв». Спільне джерело і наших, і західних відомостей — «фізіолог» святого Епіфанія. В українській легенді про орла цей літературний мотив перероблено стосовно самого орла. Повір’я, що в гнізді орла бувають гроші, з одного боку, певно, ґрунтується на тому, що народ звик бачити зображення орла (державний герб) на монетах і взагалі на всіх грошових знаках; з другого — на тому зоологічному факті, що деякі хижі птахи з воронячого роду, особливо сороки, справді крадуть і кладуть у своїх гніздах блискучі й металеві речі. В Галичині є повір’я, буцімто орел, зібравши багато золота й срібла, золотить потім собі голову й хвіст.