Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Внизу, біля основи драбини, виявилися невеликі отвори, що служили вентиляційними шахтами Замку Чарівників. Шматочки кварцу поблискували в променях світла, немов зірки, коли промені світла падали на них. Зедд повів Рікку до однієї з блискучих стін, де починалися чергові вузькі сходи. Перед тим, як почати спускатися, вони деякий час дивилися вниз у темряву.
Спустившись, вони послідували по вузькому коридору, немов по розлому, що прорізував фундамент Замку. Іскристий кварц в темному коридорі надавав навколишньому приміщенню схожість із зоряним небом. Раптово частина стіни праворуч обрушилася, і якби коридор складався з більш м'якого матеріалу, вони обидва були б вже поховані живцем. Без всякої надії на порятунок, бо знайти їх у цьому місці не зміг би ніхто.
Фундамент цієї частини башти був зведений трохи осторонь від сусідніх скель, що складалися з більш м'якої породи, на випадок, якщо б важкі плити почали зміщуватися. Ці плити були врізані в тверду скелю, на якій і стоялв Замок. Прохід, хоч і вузький, давав можливість пройти там, якщо виникала необхідність оглянути споруду зовні. Зедд кожен раз дивувався, коли бачив, у якому відмінному стані знаходилися кам'яні блоки — йому жодного разу не вдавалося знайти жодної вади. Звичайно за тисячі років існування Замку на деяких плитах з'явилися тріщини, однак жодна з них не загрожувала серйозними проблемами. В кінці проходу їм відкрився ще один сходовий марш. Вони знову взялися спускатися в чорну, як смола, темряву.
— Чи буде цьому край коли-небудь? — Запитала Рікка.
Зедд озирнувся через плече, піднявши палаючу сферу, від чого вона засяяла різким жовтим світлом. — Ми глибоко всередині гори, поруч з одним із схилів. Нам ще йти і йти.
Вона лише мовчки приречено кивнула.
— Думаєш, ти змогла б зайти так далеко без мене або Річарда, минаючи всі ці щити?
Проходити через щити їй зовсім не сподобалося. Навіть за допомогою Зедда. Вони доставляли масу неприємних відчуттів, а вже проходити їх наодинці, без захисту магії…
— Думаю, ні — промовила вона.
Проминувши низькі проходи, вони потрапили в круговий тунель, викладений плиткою. При необхідності ці проходи і тунель могли служити в якості каналізації. Зедд рухався, напружуючи пам'ять, щоб пригадати якою дорогою він ішов тут, коли був дитиною. Звуки капаючої води луною відгукувалися в проходах. Ставало холодно, у вологому повітрі вони могли бачити власне дихання. Між плитками тунелю сочилася вода, від цього підлога місцями була слизькою.
Тут їм кілька разів зустрілися потужні щити, через які навіть Зедд проходив з труднощами. Присутність деяких відчувалося задовго до того, як подорожні підходили до них, настільки сильними вони були. Щоб захистити Морд-Сіт, Зедд міцно обіймав її всю дорогу.
— Тут повно щурів, — зазначила Рікка.
Зедд теж чув писк сотень звірків, поки вони йшли по переходах. Верткі тварини встигали сховатися до того, як на них впаде рухомий круг світла, тому звуки були єдиним свідченням їхньої присутності. Поки що на шляху їм траплялися тільки їх трупики.
— Та вже. Ти боїшся щурів?
Вона зупинилася і спохмурніла.
— Ніхто не любить щурів.
— Не буду сперечатися.
На кожному повороті Зедд показував їй напрямок, в якому вони підуть. Він не міг уявити, що вона зможе правильно запам'ятати дорогу. Йому залишалося лише сподіватися, що така необхідність ніколи не виникне. Він сподівався, що зможе колись провести сюди Річарда. Тоді, в дитинстві, Зедд відзначав свій шлях магічними відмітками, пробираючись тут. Рікка уважно розглядала кожен поворот, кожен перетин темних коридорів. Чарівник був упевнений, що вона переоцінила свої сили і не зможе згадати заплутаний маршрут. Про себе він вирішив, що, можливо, проведе її цим шляхом кілька разів, щоб допомогти. Може навіть він дозволить їй слідувати попереду. Для перевірки.
Їх нескінченний шлях вів все нижче і нижче. Нарешті вони увійшли в величезне приміщення, що нагадувало гігантський зал. Саме тут добували гранітні плити, використані для фундаменту Башти. Коли будівництво було закінчено, тут і утворився цей величезний зал.
У деяких місцях будівельники Вежі зміцнили стелю кам'яними колонами. Стіни приміщення рясніли широкими пластами обсидіану. Цей чорний гладкий камінь не підходив для будівництва. Зедд пам'ятав, що його використовували для облицьовки. У промені світла стали видні сліди долота, що додавали поверхні схожості з риб'ячою лускою.
У центрі гігантського приміщення висота зводу становила більше двохсот п'ятдесяти футів. Мабуть, робітники почали брати камінь саме звідти, на рівні того, що зараз було високою стелею. Вони спускалися все нижче, поки всередині гори не утворилася величезна печера. Навколишні приміщення галереї, розташовані на різній висоті, були досить просторі, щоб по них можна було протягнути здоровенні квадратні кам'яні блоки. Галереї закінчувалися скатами, по яких, схоже, плити скидали вниз, до основи замку.