Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.
Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП), їхня газета «Рада» на початку війни накликала українців стати на захист Російської держави. «Ми, — пізніше згадував відомий діяч ТУПу О. Лотоцький, — ділили долю з Росією… ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога». Очевидно, тими ж мотивами керувалася і частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, яка закликала українців виконати «свій обов'язок громадян Росії». Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Вязлов, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії.
На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві «Карпато-русский освободительный комитет», який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка займала антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!»
Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорсткості режимів обох імперій, зведення нанівець легальних можливостей політичної діяльності, придушення опозиції, численних репресивних акцій. Одне за одним у Російській імперії закриваються демократичні українські видання «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рідний край», «Літературний вісник» та ін. Лідера українського руху М. Грушевського було заслано до Симбірська. У цей час міністр закордонних справ Росії С. Сазонов відверто говорив: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Логічним продовженням цієї думки, своєрідним підґрунтям майбутніх репресивних акцій стала і його заява у Державній думі 1915 р. про те, що український рух у Росії фінансується Німеччиною. Не в кращому становищі опинилися й українці Австро-Угорщини. Поступово офіційна австрійська влада відходить від власних заяв початкового періоду війни щодо доцільності утворення незалежної України. Зменшується матеріальна підтримка діяльності СВУ, звужується сфера її діяльності, планується перенесення штаб-квартири цієї організації з Відня до нейтральної країни. Звинувачене у русофільстві українське населення Галичини масово потрапляє до концентраційних таборів у Талергофі, Терезієнштадті, Гнаві та ін., де утримувалося без суду і слідства у жахливих умовах.
Під час війни в скрутному становищі опинилося населення Галичини й Буковини. «З одного боку, — зазначає сучасний історик Т. Гунчак, — його мордували росіяни, намагаючись вибити з нього почуття національної свідомості й самопошани; з іншого — над ним знущалися австрійці та мадяри, звинувачуючи у русофільстві». На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами. Основною метою російської адміністрації було знищення основного центру українського національного руху, що зосереджувався в цих землях, та створення передумов для органічного їх включення до складу Російської імперії. Саме на виконання цих завдань і були спрямовані основні «заходи» новопризначеного генерал-губернатора Галичини графа О. Бобринського: закриття «Просвіт», українських установ, бібліотек, шкіл; насильницька русифікація; репресії проти місцевої інтелігенції; гоніння на греко-католиків; масові депортації населення (з Галичини було виселено понад 12 тис. осіб, звинувачених у неблагонадійності).