Жак-фаталіст (збірка)
- Автор: Дидро Дени
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4010-7
- Переводчик: Валеріан Підмогильний
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак-фаталіст (збірка)». Краткое содержание книги:
По цій розмові маркіз зненацька пригадав, що мав пильну справу, раптово підвівся й пішов заклопотаний.
Протягом тривалого часу не минало дня, щоб маркіз не навідувався до пані де Лапомрей. Але він приходив, сідав і мовчав — говорила пані де Лапомрей. За чверть години маркіз підводився і йшов геть.
Після того настала майже місячна перерва, потім він з'явився знову, але сумний, зажурений, розбитий. Побачивши його, маркіза сказала:
— Що це з вами? Звідки ви? Невже ввесь цей час ви гуляли?
— Майже вгадали! З розпачу я вдався в огидну розпусту.
Пані де Лапомрей. Як? З розпачу?!
Маркіз. Так, з розпачу.
Після цих слів він почав мовчки походжати, підходив до вікон, дивився на небо, спинявся перед пані де Лапомрей; ішов до дверей, гукав своїх слуг, нічого не казав їм, відсилав їх, потім повертався, знову підходив до пані де Лапомрей, хотів заговорити з нею, не зважувався. Нарешті, пані де Лапомрей зглянулась і спитала:
— Що це ви? Цілий місяць очей не показували, а тепер з'явилися з обличчям мерця й місця собі не знайдете.
Маркіз. Не можу більше, мушу сказати вам усе. Дочка вашої приятельки глибоко вразила мене. Я силкувавсь, як тільки міг, забути її, і чим більше силкувався, тим більше про неї згадував. Це янгольське створіння полонило мене. Зробіть мені важливу послугу.
Пані де Лапомрей. Яку?
Маркіз. Я обов'язково повинен побачитися з нею і прошу у вас цієї ласки. Я їх вистежив, найнявши для того людей. Вони ходять з дому тільки до церкви та з церкви додому. Десять разів навертався я пішки їм на дорозі, вони навіть не помітили мене, даремно тільки під їхніми дверима вистоював. Спочатку вони зробили мене розпусним, як сапажу[254], а потім святобливим, як янгол — півмісяця я не проминав жодної меси. Ох, друже, яке обличчя, яка вона прекрасна!..
Пані де Лапомрей усе це знала.
— Тобто, — сказала вона маркізові, — зробивши спробу вилікуватись, ви потім ні перед чим не зупинилися, щоб збожеволіти, і в останньому вам пощастило?
Маркіз. Так пощастило, що й сказати годі. Хіба ви не зглянетесь наді мною і хіба не завдячу я вам щастям побачитися з нею?
Пані де Лапомрей. Нелегка це річ, але я спробую, тільки з однією умовою, а саме: що ви дасте спокій цим безталанницям і перестанете мучити їх. Не стану приховувати від вас, що вони з гіркотою писали мені про ваші переслідування, ось і лист…
Лист, що вона дала прочитати маркізові, був погоджений між ними. Його написала нібито д'Енон-дочка з наказу своєї матері, і в ньому доброчесно, ніжно, зворушливо, вишукано й розумно було викладено все те, що могло запаморочити маркізові голову. Тому він кожне слово супроводив вигуком, кожне речення перечитував, плакав з радощів, казав пані де Лапомрей:
— Погодьтеся ж, пані, що краще не можна написати!
— Погоджуюсь.
— І що від кожного рядка вас проймає захоплення і пошана до жінок такої вдачі!
— Так і мусить бути.
— Я додержу свого слова, але, благаю вас, не схибіть і ви свого.
Пані де Лапомрей. Справді, маркізе, я теж божевільна, як і ви. Певно, ви зберегли страшну владу наді мною, і це мене лякає.
Маркіз. Коли я побачу її?
Пані де Лапомрей. Не знаю. Передусім треба подбати про те, щоб улаштувати справу й уникнути будь-якої підозри. Вони не можуть не знати ваших намірів; подумайте, як виглядатиме моя послужливість, коли вони уявлять собі, що я дію в згоді з вами… Але, між нами кажучи, маркізе, навіщо мені цей клопіт? Мене не обходить, чи любите ви, чи не любите чи голову тратите. Заварили кашу, самі й їжте. Ви накидаєте мені надто дивну роль.
Маркіз. Я втратив голову, друже, не покидайте мене! Не говоритиму вам про себе, це образило б вас, але заклинаю вас принадними й достойними особами, які дорогі для вас: ви мене знаєте, застережіть їх від безумств, на які я здатен. Я піду до них — атож, піду, попереджаю вас, виважу їхні двері, вдерусь до них, сяду, не знаю, що вже казатиму та робитиму, адже від мого шаленства всього можна сподіватися…
— Ви зауважили, панове, — сказала хазяйка, — що від початку пригоди й до цієї хвилини маркіз Арсизький не сказав жодного слова, яке не було б для пані де Лапомрей ударом кинджала в серце. Вона стримувала своє обурення й гнів, тому відповіла маркізові тремтячим і уривчастим голосом:
— Ваша рація. Ох, коли б мене так кохали, може бути…. Облишмо це… Діятиму я не для вас, але сподіваюся, пане маркізе, що ви хоч якийсь час дасте мені.
Маркіз. Тільки зовсім небагато.
254
Порода мавп.