У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

Ця драматична пора в їхньому зв'язку досягла тепер для Сен-Лу особливо болісної гостроти, бо коханка звеліла йому поїхати з Парижа, де його присутність її дратувала, і провести відпустку в Бальбеку, поблизу його гарнізону. Ця пора почалася з вечора у Роберової тітки, яка згодилася на те, щоб його подруга прийшла до неї і для численних гостей прочитала уривки з символістської п'єси, де вона грала колись на сцені новаторського театру, передавши Сен-Лу своє захоплення цією п'єсою.

Коли ж вона з'явилася з великою лілією в руці, у строї, скопійованому з Ancilla Domini, попередньо переконавши Робера, що це справжній «художній прорив», збіговисько клубменів і великих дам привітало її усмішками, але монотонна декламація, мовні неологізми і їхнє часте повторення викликали у зібрання вже не усмішки, а дикий регіт, спершу притлумлений, а потім нестримний, отож-бо довелося безталанній декламаторці припинити читання.

Назавтра Роберова тітка зазнала одностайного осуду за те, що дозволила у своєму домі виступити такій жахливій акторці. Один добре знаний герцог сказав тітці Сен-Лу в живі очі, що вона сама винна.

— Сто чортів твоїй матері! Не можна ж частувати такими гарненькими номерами! Аби ж то вона мала хоч талант, але таланту вона не має і не матиме ніколи! До ката! Париж не такий дурний, як заведено думати. Товариство складається не з самих ідіотів. Ця панянка, мабуть, думала здивувати Париж. Але Париж не так просто здивувати, є такі речі, які нас ніхто не змусить проковтнути.