Історія польсько-українських конфліктів т.2

1) Сутністю польського Львова була завжди боротьба — і в рамках боротьби трактувалась завжди і трактується українська справа. Була то і є завжди боротьба за польськість Львова і Червенської Землі, боротьба за приналежність тієї території до Польщі. Зараз та боротьба така сама актуальна, як у 1918 році, коли кожна польська дитина брала у ній геройську участь.

2) Польський Львів, який постійно пам'ятає, що ще не так давно, до 1914 року, українське питання зовсім не існувало в очах польського населення, для якого в період 1921–1939 років приналежність Львова до Польщі була визначена на вічні часи, доведений до розпачу величезним зменшенням польських сил і зміцненням українських сил, спостерігає із здивуванням за небувалим до цього часу звільненням рішучих українських прагнень.

3) Але найбільший вплив на формування поведінки польського населення мають прояви дикості й злочинності, які супроводжують українські акції останніх років, як, зрештою, супроводжували козацькі акції віками. Події 1918–1919 років і політичні вбивства періоду 1921–1939 були тільки невинною увертюрою до вирування повної української дикості й злочинності в часи Другої світової війни. Бачили тут у безпосередній близькості вбивства поляків у вересні 1939-го перед самим входом радянських військ і після нього, убивства в червні 1941-го після вступу німців і в кінці безперервний ряд масових уже вбивств і жорстокостей у квітні 1943-го на Волині й у Червенській Землі.

Усе те допекло до живого почуття патріотичні, національні й націоналістичні. І коли з позиції Варшави кажуть: треба шукати радикальні розв'язання, щоб запевнити безпеку Польщі, то з позиції Львова кажуть: треба шукати радикальні розв'язання, щоб раз і назавжди ліквідувати українське питання, щоб випалити той нарив на польському тілі, щоб знищити те, що є для нас вічно смертельним ворогом і ворогом бути не перестає.