Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Книга оповідає про життя і діяльність Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена, представника однієї з найславетніших монархічних династій Європи. В. Габсбург, якого українські військові назвали Василем Вишиваним, тісно пов’язав свою долю з українським визвольним рухом, за що заплатив власним життям, яке трагічно обірвалося в тюремній лікарні Лук’янівської в’язниці міста Києва. Документальні матеріали слідчої справи В. Габсбурга, його мемуари, поезія та зразок прози дають змогу краще зрозуміти цю яскраву постать українського національного відродження першої половини XX століття. Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал. Видання друге, доповнене.
Не можу, не можу заснути,
Являється вічно мій син;
В кайдани залізні закутий
І мертві товариші з ним.
За волю країни ти згинув.
І де ти спочив! — озовись!
Мене сиротою ти кинув,
А клявся, що вернеш колись!
Ніколи не вернеш до хати,
Мені вже не бачить тебе! —
Банує зажурена мати,
А вітер ридання несе…
Нехай! Прийде хвиля і воля
Увільнить нас з ганьби ярма
І легше знесу я недолю
І скажу: пропало, дарма.
Умру я від жалю, ох, знаю!
Та долі собі не молю,
Бо в серці розраду кохаю,
Що з сині героя люблю.
Колись
Мої гадки блукають
Стежками давніх літ
І з тугою збирають
Любови звялий квіт.
Дарма — ні з чим вертають,
Дарма — вони шукали.
Лиш серцю нагадають,
Що дні весни пропали.
Мої гадки блукають
І линуть ген вперед,
І лугами збирають
Надій пахучий квіт.
Казали їм «вертати»,
Казали їм «забути»,
Казали їм «вмирати».
Любови не вернути…
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…
Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.
Заздрість
Щаслива, щаслива дитино!
Ти хату, батьківщину маєш.
У тебе є рідна родина
І ти ще сирітства не знаєш…
Не знаєш ти слова блукати,
Маленька ти ще, моя пташко.
Не знаєш, як сумно шукати
Батьківщину другу, як важко!
До сну тобі ненька співає,
Пестить тобі словом серденько
І пісня тебе колихає,
Голубить тихенько, тихенько..
Невинну дитину побачу,
І сниться мені моя доля.
І гірко од жалю заплачу
Мов квола билина край поля.
Потіха нещасного…
(собі)
Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…
Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко тривало, як в сні…
І туга у серці ридає;
Не раз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
думи голублю свої.
Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…
До Збруї!
(Присвячую У.С.С. ам)
До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…
До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!
До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.
До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!
З нарисів Василя Вишиваного — Вільгельма Габсбурга
Моя верба [70]
В Краснім Лузі, гірським селі на Покуттю, часто я бував. Зеленіють луки там вздовж Черемоша. А над ним стоїть стара верба, моя верба. Черемош там чисті води несе. Старі гілля моєї верби купаються в них. Вітер колише їх. Чорногора далеко дрімає. Шпилі її у небо несуться. Ліси та Пашні стеляться вгору. Темні садочки вповивають білу хату мого приятеля.
— Ходи! Ходи сюди, в горах знайдеш ти життя, спокій! Воля панує у нас. Легіньом вільним ти станеш. Гір таємниці впізнаєш. Знайдеш товаришів красних. Як друга, як брата, як легіня вільного проводять тя в гори. Всі чуда розкриють тобі і тебе зрозуміють…
Вітерець шелестить в зелених листях, гойдає, колисує, голубить і милує їх:
… — Ходи любий! Ти будеш нашим! Будеш гуляти, будеш співати. Научишся жити. А коли умреш, викопаємо тобі гень на Чорній горі високовисоко могилу! Щоб волю ти чув і вічно над світом себе почував. Щоб вітер шумів над тобою! І скала хрестом тобі буде. Полонинські квіти тобі зацвітуть. А на скелі напишем: Спочивав тут наш гірський син!..
вернуться
70
Нарис Василя Вишиваного було знайдено у записній книжці Юрія Старосольського — сина відомого українського галицького вченого, громадського і політичного діяча Володимира Старосольського.
