Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Книга оповідає про життя і діяльність Вільгельма Габсбурга-Лотрінгена, представника однієї з найславетніших монархічних династій Європи. В. Габсбург, якого українські військові назвали Василем Вишиваним, тісно пов’язав свою долю з українським визвольним рухом, за що заплатив власним життям, яке трагічно обірвалося в тюремній лікарні Лук’янівської в’язниці міста Києва. Документальні матеріали слідчої справи В. Габсбурга, його мемуари, поезія та зразок прози дають змогу краще зрозуміти цю яскраву постать українського національного відродження першої половини XX століття.
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
Перейти на страницу:
Рання хвиля
Зіронька рання вже мліє,
Збудились берези, тремтять;
Вітер в листках шевеліє
І хмари кудись-то летять.
Квіти пахущі збудились
І личко вмивають своє;
Сяєвом щастя займились,
Бо сонце їм радість дає.
Птахи збудились, співають
І вітер шепоче гей в сні:
«Дні насолоди минають,
Минають і мрії твої!»
Осінь в горах
Осінній вітер в просторах сіє
І жаль по горах ростилає.
Буковий ліс заржавів, червоніє,
І журиться, зітхає і конає…
Легінь стоїть задумався і мріє.
І меркнуть перед ним осінні чари;
А вітер плаче і по дебрах мліє
По небосхилі тужать сірі хмари…
І сум холодний з хмар на гори кане
А син Карпат склонився і ридає…
Бо жаль йому, що вся краса зів’яне,
Що все, чим жив, минається, вмирає.
Надія
(Посвята Гуцулам)
О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.
В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, здатний на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.
Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.
Весело гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.
Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте як май свобода наша
І втіха для маржин…
Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу звінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ — він мій!
Зима
Похмурий день, холодний вітер віє,
Потік невільником — під льодом плаче.
По горах сніг кругом біліє,
В селі ворона сумно краче.
І все утомлене дрімає —
І всюди білий, вічний сон.
І стогне ліс, потік ридає —
І чути кракання ворон.
І в мене в серці теж зима,
І чути злобне: кра…
Хвилі…
В житті є дивні хвилі…
Колишуть нас, мов филі, на морі…
І радість в серце гляне,
Всміхнеться, та зів’яне і змеркнуть зорі…
В житті є дивні чари.
Майнуть мов небом хмари — ті білі хмари
Любов не раз засяє
Про чар тих хвиль згадає, про дивні дари…
І мрії за тобою
Полинуть самотою — як білі хмари…
Білі хмари,
Дивні чари!
З вами, з вами линуть в далі,
Всі мої надії.
Вірлиний крик
Гуде Гуцульщина, співає
Природа вся цвіте,
А Черемош аж грає…
Маржина вся пасе.
І смутку хоч тобі на лік:
Здається божий рай.
Шумить тобі сосна й потік:
Щасливий край! щасливий край!
І цвів би на Покуттю досі
Чудовий, ясний май,
Якби у смертному покосі
Не повалився гай.
Днесь голод, смерть, кати
В Гуцульщині гуляють;
І змучені брати
Заковані вмирають.
Лишень орли кружляють
І крильми лопотять,
Мов наших закликають;
Вони летять, кудись летять…
Ноктюрн над морем…
Над морем місяць сріблом сяє,
І чути легкий хвилі шум…
І ніч задумана скриває
У сяйві срібла сум.
Падучі зорі ген зникають
І срібний шлях за ними згас.
Пестливі хвилі нишком грають,
І в безвість кане час…
Ноктюрну тони вдаль лунають
І місяць вже на сон іде…
Лиш морські хвилі ще гуляють —
Їх легіт до танку веде…
Розпука
(Присвячую Василеві Сливчукові)
Страждання все життя та сльози,
Терпіння й безконечна мука…
На майський квіт падуть морози
І глумиться над другами розлука.
Побачу я колись тебе, мій друже?
Побачу я вас ще, кохані гори?
Чи чуєте, як я баную дуже,
Як серце томить невимовне горе?
Перейти на страницу: