Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]
Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Электронная книга - «Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]». Краткое содержание книги:

Великого прозаїка Бруно Шульца час і обставини прирекли на смерть від ґестапівської кулі та забуття. Проте польський поет і літературознавець Єжи Фіцовський (1924–2006) урятував пам'ять про геніального дрогобичанина, упродовж 60 років невтомно шукаючи його земні сліди та інтерпретуючи літературну, графічну, епістолярну й критичну спадщину. Ця книга — опис цієї видатної пригоди духу, своєрідний інтелектуальний детектив, пам'ятник багатокультурному середовищу Галичини, безповоротно зруйнованому нацистами й комуністами. Збірник усього, що написав Є. Фіцовський про Шульца, адресований шанувальникам літератури та мистецтва XX століття, широкому колу читачів, які цікавляться гуманітарною проблематикою.
1 ... 147 148 149 150 151 152 153 154 155 ... 215
Перейти на страницу:

Не пам’ятаю вже, про що я Вам писав у останньому листі. Мій власний діагноз мого психічного стану та моєї внутрішньої ситуації постійно змінюється й трансформується. Мені здається, що світ, життя є для мене важливими лише як матеріал для творчості. У мить, коли я не можу творчо утилізувати життя, воно стає для мене або страшним і небезпечним, або вбивчо-яловим. Утримати в собі цікавість, творчий стимул, протистояти процесові яловіння, нудьги — ось найважливіше та найпильніше для мене завдання. Без того перцю життя я потраплю в летаргію смерті — за життя. Мистецтво призвичаїло мене до своїх подразників і гострих сенсацій. Моя нервова система має вибагливість і делікатність, яка не доросла до вимог життя, позбавленого санкції мистецтва. Боюся, що наступний рік шкільної праці мене вб'є. Коли я ще був молодшим і жвавішим, то міг це якось витримати. Тепер воно мені виходить горлом. Може, на противагу тому чавильному валкові школи зажити розпусти? То вже мені спадало на думку. Але то мене надто нервово разить і виснажує — в таких важких і небезпечних умовах, які я тут маю: маленьке місто — учитель. Щоб мати змогу творити, я мусив би мати особливо добросердний і сприятливий клімат довкола себе — добру віру в себе, тишу, безпеку… Я тепер більш зрілий і багатий, ніж тоді, коли писав «Цин. крамниці». Не маю вже тільки тієї наївності, тієї безтурботності. Я не відчував тоді за собою жодної відповідальності, жодного тягаря, писав для себе. То велике полегшення. Я добре розумію, що такий собі Берент[162] не читає жодної критики про себе, уникає преси. Він витворює собі штучну самотність, порожнечу, в якій творить. Це потрібно. То правда, що у Варшаві я не мав би тієї творчої самотності. Але зате мені б не загрожувала та смерть від нудьги, знудження, жахливе блювотиння від безплідності життя. Через певний час я сховався би в тишу, щоб писати. У тому, що я кажу, можна зауважити чимало суперечностей, але Ви мене зрозумієте, якщо вдумаєтеся в моє становище.

Може, Ви б могли мені позичити десь Гусерля[163] (німецький філософ). Може, я попрошу Віткевича. Взагалі, я б хотів абонуватися в якійсь великій варшавській бібліотеці, яка висилає книжки у провінцію. Чи, може, краще те зробити у Львові?

Чи Ви в мені не розчарувалися? Чи будете ще щось для мене робити? Я це відчуваю, знаю і Ви не мусите мене переконувати, що Ви дуже хотіли мені допомогти. Ви тепер єдина, хто в цьому справді зацікавлений. Пам'ятайте про мене і невдовзі відпишіть.

Сердечно вітаю

Бруно Шульц

30.VIII.1937

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дорога Ромо!

Не гнівайся, що я не одразу відписав. Просторова віддаленість призводить до того, що писане слово здається надто слабким, недієвим, не сягаючим поставленої мети. А сама мета, особа, яка наприкінці того просторового шляху сприймає наші слова, здається мені тільки напівреальною, наче з роману, із непевною екзистенцією. Це відбирає охоту писати, відбирає письменству актуальність, призводить до того, що на тлі навали близької дійсності воно здається проблематичною чинністю, магією, жестом сумнівної дієвості. Таких речей не варто казати вголос, краще долати ту слабкість фантазії, яка не хоче вірити в дійсність далеких речей. Мене дуже зворушує, що така ослаблена й виснажена, Ти все ж знаходиш змогу пам'ятати про мене, навіть писати листи, цікавитися моїми справами. Це справді дуже тішить, що існують такі жінки, що існує така безкорисливість і такі контакти. Чи можеш Ти бодай читати? Чи маєш якісь болячки? Сподіваюся, що те каміння розчиниться і зникне з організму. Дуже добрим засобом для того є Трускавець (п'ятнадцять хвилин від Дрогобича), але для того Ти ще занадто ослаблена. Маю надію, що, може, в травні приїдеш до Трускавця. Тоді там буває чудово. Ти оселишся серед білих вишень, якими повниться Трускавець. То моя улюблена місцевість, про яку я ще колись напишу роман. У травні там чудово — сумно й урочисто. Солов'ї співають, і всі дерева білі. Коростів[164] у цій ситуації Тобі не рекомендований. Гадаю, що ми могли б отримати у Райтмана ціну 5–6 зл. на день за дуже добре утримання.

Нещодавно трапилися такі гнітючі історичні події[165]. Курс щоразу гірший. Це мене дуже гнітить. У певні моменти я був близький до розпачу, як перед безпосередньою катастрофою. Весна така прекрасна — годилося б жити й ковтати світ. А я проводжу дні й ночі без жінки і без Музи, і безплідно марнію. Тут якось я зірвався зі сну з несподіваним глибоким розпачем, що життя вивітрюється, а я не затримую з нього нічого. Коли б такий розпач тривав довше, можна було б збожеволіти. А може колись той розпач прийде й осяде на постійно, коли вже буде занадто пізно для життя. Швидко видужуй і живи, бо то найбільше нещастя — не прожити життя. Чи Ти вже в Шрудборові? Чи там гарно? Чи Ти вже трохи здоровіша й сильніша? Здається мені, що то була внутрішня операція, без рубця назовні? Я читав щойно прекрасну книжку Гакслі Сліпий у Ґазі[166]. Я читав її зі справжнім подивом від тваринної мудрості того чоловіка. Поза тим нічого не можу читати. Ніщо мене не цікавить. Гадаю, що то через брак жінки.

вернуться

162

Вацлав Берент (1873–1940) — романіст і перекладач, автор романів Порохно, Живе каміння, Діоген в кунтуші; у ті часи член Польської Академії Літератури.

вернуться

163

Едмунд Гусерль (1859–1938) — німецький філософ, математик, творець модерної феноменології, якою Шульц цікавився завдяки ознайомленню з працями професора Романа Інґардена, польського представника цього напрямку в науці.

вернуться

164

Коростів — туристично-відпочинкова місцевість у тогочасній Східній Малопольщі (Галичині), де інженер Єжи Райтман, знайомий Шульца, заснував рекреаційний осередок, описаний в поетично-міфічній візії Шульцівської Республіки мрій.

вернуться

165

Гнітючі історичні події — то насамперед т. зв. Аншлюс, вступ німецької армії до Австрії та інкорпорація тієї держави до Третього Райху. Трапилося це 15 березня, всього лише за п'ять днів до написання листа Шульца.

вернуться

166

Польське видання перекладу Сліпого в Ґазі Олдоса Гакслі було опубліковане в 1938 р. З творчістю Гакслі Шульц познайомився раніше — він написав рецензію-есей Мандрівки Скептика («Tygodnik Ilustrowany», 1936, № 6) про видану в 1936 р. Музику уночі того ж автора.

1 ... 147 148 149 150 151 152 153 154 155 ... 215
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)