Чорнильна смерть
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #3
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-067-3
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна смерть». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» це вміння працює в зворотньому напрямку, і Меґі з Мо вписано до нечувано лихого чорнильного світу.
І от нарешті у «Чорнильній смерті» головні герої змушені жити у вигаданому світі, сповненому викликів і небезпек, позаяк сюжет розгортається злощасно. Здається, що вони назавжди загубилися поміж обкладинками. Та з'являється надія на визволення. Але за умови, що Меґі і Мо зможуть переписати минулі помилки й укласти небезпечну угоду зі смертю.
— Тікай у кущі, коли вони нападуть! — мовила вона. — Я не хочу, щоб Хапало через неуважність убив і тебе. Можливо, ти ще станеш мені в пригоді, якщо той бовдур відмовиться!
«Орфею, вона ще довіряє тобі! — Він мало не розреготався вголос. — Що коїться з Мортолиним розумом? Невже вона думає тільки про хробаків і жуків? Це погано для неї, — думав Орфей, — і дуже добре для мене».
— Чудово. Якнайкраще, — погодився він, а його мозок тим часом гарячково думав, як найкраще використати почуту інформацію. Тільки одне було безперечним: раптом Мортолі дістанеться в руки книжка з чистими сторінками, гру для нього буде програно. Смерть забере Змієголова, Мортола запише ім’я свого сина в книжці з чистими сторінками, а він сам ніколи не матиме книжки, яку вкрав у нього Вогнерукий, не кажучи про втрачену вічність. Єдине, що лишиться йому, — оповідки Феноліо для розбещеної дитини. Ні. Вони не зарадять. Він і далі мусить насідати на Змієголова.
— Чого ти стоїш і вирячив очі, мов йолоп? — З кожним словом Мортолин голос дедалі більше скидався на стрекіт.
— Пане! — стурбовано устромив голову в намет Ос. — Вас хоче бачити Змієголов. Він, здається, в страхітливому настрої.
— Іду, — кивнув Орфей і, кваплячись вийти з намету, мало не наступив сороці на хвоста. Сердито застрекотавши, вона відскочила вбік.
— Огидна тварюка! — буркнув Ос, замірившись чоботом на сороку. — Пане, ви мусите прогнати її. Моя мати каже, що сороки — це злодії, які повернулись до життя.
— Так, мені вона теж не подобається! — шепнув йому Орфей. — Знаєш що? Скрути їй в’язи, коли мене не буде.
Ос скривив вуста в лихому усміху. Таке доручення подобалось йому. Зрештою, він не такий уже поганий охоронець. Ні, таки ні.
Орфей ще раз пригладив волосся (він називав його сивим, бо ніхто в Омбрі не був такий білявий, як він) і пішов до намету Змієголова. Він не зможе йому приписати Сойку, і, хоч що там іще ховається в книжці Якопо, воно має зачекати, поки скінчиться його аудієнція у Срібного князя, проте завдяки Мортолі він запропонує йому щось інше.
Змієголовів намет видавався поміж дерев таким чорним, наче ніч лишила собі ту частину простору. «Ну то й що? Ніч, Орфею, завжди була приязніша до тебе, ніж день, — думав він, поки Хлопчик-мізинчик із непроникним обличчям запнув за ним похмурі полотнища. — Хіба в пітьмі та спокої не легше мріяти про перекрій світу відповідно до своїх уподобань? Так. Що ж, можливо, варто в цьому світі назавжди утвердити ніч, якщо я знову поверну собі „Чорнильне серце“…»
— Ваша високосте! — низько схилився Орфей, коли з пітьми, мов скривлений місяць, виринуло обличчя Змієголова. — Я приніс новини, щойно почуті від вітру. Думаю, ви зрадієте…
Ледачий старигань
Одного дня Бог подумав, що напередодні весни йому треба прибрати свою майстерню… Замітаючи підлогу, він здивувався, скільки непотрібних решток лежить у нього під робочим столом. Початки істот, частини, які спершу видавалися придатними до вжитку, але потім виникало враження, що вони хибні; ідеї, які він відклав, а потім забув про них… Він знайшов навіть невеличку грудку Сонця.
Бог почухав голову. Що можна зробити з усіма цими покидьками?