Подорож на край ночі

Я тільки пригадую, що потаємні клієнти, чекаючи в його салоні своєї черги на співбесіду, завжди поводились дуже пристойно й не припускалися жодної фамільярносте; були й стримані, мов пацієнти біля дверей дантиста, який не терпить не тільки світла, а й галасу.

Я познайомився з Помоном через одного студента-медика. Студент учащав до Помона, аби заробити трохи грошей, бо, щасливець, був обдарований величезним пенісом. Студента запрошували, щоб він своєю славетною кабакою ожвавлював невеличкі, суто інтимні вечірки в передмістях. Дами захоплювались ним, не вірячи, що можна мати «отакенний». Що ж, звичайна маячня дівчат, що відчувають власну меншовартість. У поліційній картотеці наш студент числився під страшним прізвиськом «Валтасар»!

Між клієнтами, що чекали черги, розмови зав'язувались важко, бо тільки страждання лине на всі боки, а насолода й потреби соромляться.

Так чи так, а полюбляти сексуальні насолоди й бути бідним — гріх. Коли Помон дізнався про моє становище й лікарську практику, то зважився звірити мені свою слабкість. Його виснажувала одна лиха звичка. Вона змушувала його мастурбувати під столом під час розмов із клієнтами, з тами довічними шукачами, яким не дає спокою промежина.

— Розумієте, в мене така робота! І мені дуже важко втриматись від соло… Бо як послухати все, що ті негідники тут патякають!

Тож клієнтура зрештою привчила його до тієї капости. Щось подібне до цього можна помітити і в надміру гладких різників, яких завжди тягне напихатися м'ясом. Я, крім того, гадав, що нижню частину черевної порожнини Помонові всякчас роз'ятрює підступна легенева хвороба. А втім, за кілька років він і справді помер від сухот.

Нескінченні балачки претензійних відвідувачів виснажували його ще й по-іншому: завжди брехливі, вони знічев'я викладали йому цілу купу вигадок, а щодо сідниць, то, як послухати цих клієнтів, годі знати їм рівню, навіть обнишпоривши світ.

Надто в розмовах із чоловіками доводилося захоплено відгукуватись про їхні палкі вподобання. Ці чоловіки діставали не більше втіхи, ніж прихильники поділеного кохання, скажімо, клієнта пані Ерот. Навіть в одній паці листів, які щоранку приносили в Помонове агентство, містилося досить незадоволеного кохання, щоб назавжди згасити всі війни цього світу. А проте ті потоки любові ніколи не сягали далі заду — ось де нещастя.

На Помоновому столі лежали огидні стоси палкої нудотини. Прагнучи дізнатися більше, я вирішив узятись до класифікації того величезного епістолярного соромщтва. До різновиду пристрастей, повчав мене Помон, ставляться так само, як до фасону краваток чи до різних там хвороб; передусім виділяємо безумців, далі — мазохістів та садистів, потім бичувальників, «повелителів», і так в усьому. Тут уже недалеко й до того, що розваги обертаються на тяжку працю. Шукачів цих розваг уже вигнано з раю — є всі підстави для такої думки! Помон погодився зі мною; його руки завжди були вологі, а нестримне нечестя завдавало насолоди й муки водночас. За кілька місяців я вже досить пізнав і самого звідника, і його ремесло. Мої візити порідшали.