Вовк-тотем

Дивлячись на закривавлені трупи дзеренів, що вкривали моріжок усередині цієї луковини, Чень Чжень раптом відчув, як стискається від жалю його серце, і весь спокійний, романтичний настрій, на який він налаштувався тільки-но ступивши на цю землю, раптом був ніби придушений чиїмись кривавими руками. Трохи поміркувавши над ситуацією, він не втримався й спитав у Старого:

— Узимку вовки вбивають багато кіз, щоб запастися на весну, але навіщо ж вони вбивають їх так багато влітку? Схоже, що в інших луковинах теж є чимало мертвих дзеренів, але ж за декілька днів їхнє м’ясо протухне, завоняється і його не можна буде їсти. Просто тому, що вовки такі охочі до вбивства?

— Ні, — відповів Старий. — Вовки вбивають так багато дзеренів не заради задоволення і не для того, щоб похвалитись, вони залишають цю їжу для старих, слабких і хворих вовків своєї зграї. Знаєш, чому тигри й леопарди не змогли закріпитися в монгольських степах? А вовки узурпували весь степ? Тому що вовки, на відміну від тигрів і леопардів, згуртовані й одностайні. Коли тигр уполює здобич, він з’їдає її сам, не дбаючи навіть про свою дружину, батьків чи дітей. Вовки не такі — уполювавши здобич, вони дбають і про себе, і про зграю, а також ще й про тих, хто за цією зграєю не встигає — старих вовків, скалічених — кульгавих чи сліпих, — або хворих, малих та вовчиць, які народжують чи годують молоком вовченят. Не дивись, що тут усе всіяне дзеренячими трупами — сьогодні ввечері, щойно ватажок подасть знак своїм виттям, тут зберуться вовки з половини Орхону і ще ті, які мають родинні чи дружні стосунки з цією зграєю, і за вечір вони з’їдять усе, що тут є. Коли один вовк дбає про іншого вовка, той, інший, також дбатиме про нього — тоді й виходить згуртована зграя. А коли згуртована зграя йде на війну — вона становить неабияку загрозу. Іноді ватажок тільки завиє, і відразу ж збере більше сотні вовків на спільний бій. Старі люди розповідали, що раніше в степу водилися тигри, але потім їх остаточно витіснили вовки. Вовки навіть дужче за людей дбають про родину, і вони міцніше згуртовані. — Старий із сумом зітхнув і продовжив: — Монголи як слід вивчились у вовків тільки в часи Чингісхана. Тоді різні монгольські племена згуртувалися, як спиці в колесі, або як стріли у сагайдаку, тож хоча людей у них було мало, однак сила — велика, і всі з радістю були готові віддати своє життя за мати-степ. А як же інакше вони могли завоювати півсвіту? І програли монголи потім тоді, коли роз’єдналися і братні племена Золотого роду[104] почали воювати між собою. Ці племена перетворились на розсіяні стріли, і їх — по одній — легко зламали. Людські серця не такі згуртовані, як вовчі, і якщо мистецтва вести війну ще можна у вовків навчитися, то перейняти таку згуртованість сердець — дуже важко. Монголи вчаться цього вже декілька сотень років, але не змогли ще перевершити своїх учителів. Але досить, у мене завжди болить серце, коли про це заходить мова…