Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— А чего ты, дубина, возить будешь? — гаркнув названий Шрамом. — Работа у меня такая, машинист я. Что мне сказали — то я и вожу.
— Оставь его, Порфирий! Инженер он, что ли, в агрегатах этих разбираться? — встав на захист Шрама ще один робітник. Підвівся і собі глянув у вікно. — Слушай, а ведь тот фраер и правда сюда, к нам идет… — проказав він. — Точно сюда… Сидоровича надо кликнуть, что ли.
— Да нет его, Сидоровича. С Зинкой уехал куда-то…
А поміж тим двері до вагона відчинилися і чоловік у капелюсі ступив усередину. Його впевнена постава, увесь зовнішній вигляд не залишали сумніву, звідкіля цей чоловік і навіщо блукає у такий дощ болоттям депо.
Мовчки роззирнувся, вдивляючись у застиглі, похмурі обличчя робітників.
У вагоні запала мертва тиша. П’ять пар очей втупилися у нього.
Ні пари з уст.
— Здравствуйте, товарищи, — проказав незнайомець без передмов сухим, казенним голосом. Поліз рукою за відлогу плаща, дістав якийсь документ. Роздивився навколо.
— Я из ОГПУ. Мне нужен…
Якось одразу його погляд упав на машиніста, що сидів на мішку з тирсою в кутку вагона. Понівечене шрамами обличчя повернулося до нього. Очі Шрама зблиснули, наче від прихованої люті.
— Вы, товарищ. Как к вам обращаться?
— А что же вы, товарищ, пришли из самого ОГПУ и не выучили, как ко мне обращаться… — відказав той, відставляючи миску із недоїденим супом.
— Шрамом его, товарищ, кличут, — мовив Порфирій. — А в миру…
— А чего ОГПУ от меня надо? — перебив Шрам Порфирія.
— Выходите, побеседуем, — монотонно проказав незнайомець. — Я, как видите, пока что без мандата на ваш арест, товарищ…
Шрам, попри свою ладну статуру, якось незграбно і неохоче підвівся.
— Так чего, в дождь такой… Тут и говорите… У меня от ребят секретов нету…
— Выходите, товарищ, — хитнув головою незнайомець у бік дверей.
— Выходи, Шрам, выходи…. Нечего нам контру слушать! — вигукнув Порфиры. — Или ты решил всех нас за собой потащить? Мы, товарищ, накакого касательства к Шраму не имеем. Мы здесь, на депо работаем! — запопадливо додав він. — И англичан этих постольку-поскольку видели. Это он их в паровозе катал…
— Выходите, товарищ, — повторив незнайомець і перший ступив у дощову завісу. Шрам, похмуро зітхнувши, натягнув старого картуза і послідував за ним.
Двері глухо гупнули, наче віко домовини зачинилося.
— Ты это чего, Порфирий! Зачем на человека напраслину наводишь? — вигукнув один із робітників. — Христа на тебя нет!
— А чо, с ним захотел? — хрипко відповів той. — Такая же контра, как и Шрам? Или ты думаешь, англичане с ним просто так возились?
— Так, собака, был бы ты машинистом единственного паровоза — и с тобой бы возились! Зачем ты этому из ОГПУ напраслину на Шрама навел?
— Молчи, Гоша, молчи… Подальше от греха, — поплескав брудною долонею по руці Гошу інший робітник. — Ты помалкивай, Гоша, сиди и помалкивай. Из ОГПУ просто так к нашому брату не ходют. А Шрам… Ты же видишь, странный он всегда был. И морда вся искоряжена… Какая баба на него теперь посмотрит? Ему все равно, что здесь, что там…
— Так и все равно! — відмахнувся Гоша. — Чего тогда сам «ТАМ» не сидишь, а тут, на воле, в вагоне греешься? У тебя с бабами тоже, чай, не шибко получается…
— Экий ты сучонок, Гошка! Сказано тебе — помалкивай! — гримнув чолов’яга.
Гоша важко зітхнув, та більше перечити не став.
Виглянув у вікно. У сірій завісі дощу Шрам із незнайомцем прямували до причахлого паротяга.
— Должно быть, следственный эксперемент какой проводят… — із надією у голосі знову озвався Гоша. — И Шрам сейчас вернется…
— А если и не вернется, — сказано тебе, помалкивай! — гаркнув до нього Порфирій. — Наше дело маленькое. А Шраму, видать, уже одна дорога!
Тим часом темні силуети Шрама і незнайомця наблизилися до паротяга. Шрам вправно скочив на підніжку, незнайомець за ним. Хвилина — і обидва вони розчинилися у темних нутрощах кабіни…
Якусь мить було чути, як дощ лупить по даху вагона, у якому знайшли прихисток робітники депо. Та раптом до глухих ляпасів дощу додався ще один звук.
Порфирій припав до вікна, вдивляючись, як за сірими плямами брудного скла чмихає і повільно рушає з місця паровоз.
— Точно… Следственный эксперимент! — замислено проказав Порфирій.
В очах у Гоші стояли сльози.
А паровоз тим часом впевнено рушив єдиною прокладеною вузькоколійкою у єдино можливому на-прямку — в бік відгалуження, що вело до перегону станцій.