Пригоди Електроніка (квадрологія)
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Електроніка (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Гості аплодували. Комп’ютери мерехтіли різнокольоровими вічками, засвоюючи нову задачу, на всіх екранах з’явилися написи: “Чудово сформульовано”, “Точно сказано”, “Надважливо”.
Числа на емблемі крутилися в електричній лихоманці.
- По-моєму, Громов говорить про формулу геніальності, яку ти шукаєш! - шепнув Сироїжкін Електроникові.
- Я постійно думаю про це, - відповів Електроник, - вчуся працювати за новою системою. Ти вказуй на мої помилки, коли помітиш.
- Я - готовий! підтвердив Сергій.
- Тільки не знаю, - сказав Електроник, - чи зможу я мислити, як людина.
- Ти спробуй!
- Чи зможу? - повторив Електроник, і в слозах його прозвучав дивний смуток.
Найповажнішим учасником виставки був старовинний поштмейстер “Марк-121”. Він вів, свій рід від першого знаменитого комп’ютера “Марка-1”, який важив чотири з половиною тонни й перемножував двадцятизначні числа за шість секунд. Дивовижно повільна швидкість порівняно з десятками мільйонів операцій за секунду! “Марк-121”, звичайно, лічив у тисячу разів швидше за свого дідуся, але й він, з облупленою на боках фарбою, прямолінійною формою своїх громіздких блоків, мав вигляд музейного експонату.
Все своє довге життя “Марк-121” сортував і відправляв листи в різні кінці світу. Він вивчив усі тонкощі свого ремесла, і якщо кореспонденти вказували на конверті Париж, Лондон чи Москву без зазначення країни, він знаходив їхній телефон за зворотною адресою, дзвонив, уточняв, куди надсилати листи - в столиці великих країн чи в маленькі американські міста. Поштмейстер знав напам’ять міста й сільця в різних країнах, куди найчастіше писали його кореспонденти; він пам’ятав навіть далекосхідну станцію Єрофей Павлович.
Розмовляв він повільно, глухим, деренчливим голосом, пропонував відвідувачам надіслати пам’ятні листівки в будь-який кінець світу.
Восьмий “Б” залюбки скористався з пропозиції: кожний заповнив листівку й опустив її в залізне віконечко. “Марк-121” ставив пам’ятний штемпель і відразу ж на табло повторяв адресу. Запитань у нього не було - всі листівки були заповнені грамотно.
- Пробачте, - ввічливо звернувся Електроник до старійшини, - ви чудово знаєте земну кулю, а яке місце подобається вам найбільше?
- Чікаго, центральна пошта, - пролунав після короткої паузи бляшаний звук. - Я пропрацював там усе життя.
- Значить, це перша ваша подорож? - питав далі Електроник. - Яке у вас враження?
Поштмейстер брязнув залізними стінками.
- Дорогою я нічого не робив. Вирішив, що мене відправили на звалище. Дякую вам, містере, за те, що ви випробували мене. Я можу ще придатися!
- Я такий самий учасник виставки, як і ви, - сказав
Електроник і, побажавши колезі успіхів, пробурмотів ледь чутно фразу, яку вловив лише Сироїжкін, що стояв поряд: “Таке майбутнє чекає на нас усіх...” Таратар попросив Електроника провести їх по виставці.
Насамперед Електроник показав їм зал з найсучаснішими системами - машинами Інтермашу. Вони відрізнялись одна від одної номерами й серіями, але кожна працювала по-своєму.
Машина-інженер варила сталь на далекому заводі: на кожному екрані була зображена гулка мартенівська піч. Машина-диспетчер, блимаючи сигнальними вогнями, регулювала рух на великій залізничній станції. Машина-конструктор планувала одночасно готель, океанський лайнер, космічний корабель і реактивний літак, видавала свої розрахунки й креслення фахівцям, приймала поправки, знову бралася обчислювати; на цю роботу колись ішли роки, а тепер - лічені тижні.
Людей коло цих машин було мало. Вони давали короткі пояснення, працювали біля пультів і збоку здавалися просто скромними помічниками всесильних агрегатів.
Комп’ютер Епікак працював без помічників, приймаючи відвідувачів в окремому кабінеті. Побачивши дітей на чолі із співробітником виставки й учителем, він привітав їх англійською мовою і зразу ж діловито поцікавився, чи не бажають пани реалізувати свої чеки або ж з його допомогою укласти вигідну угоду.
Епікак - потужна машина обтічної форми, що мінилася всіма відтінками золотистих кольорів, - повільно рухалася вздовж довгого полірованого столу з м’якими кріслами. Інших предметів у кімнаті не було. Очевидно, Епікак був солідним банківським службовцем, напханим доларами, марками та іншою валютою західних країн.