Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
— Хай захистять нас добрі духи! — Видихнула чаклунка. — Викладай, яку дурість ти створити цього разу!
— Іди-но сюди і сідай, Еді. Перш за все я хочу, щоб ти розповіла мені, для чого ти живеш тут, біля проходу, і що взагалі таке цей прохід?
Що ти робила тут, на краю Підземного світу, і чому не бажаєш їхати?
Вона підскочила впритул і згребла його за комір балахона:
— Це бути моїм ділом!
Не знімаючи руки зі спинки стільця, Зедд піднявся на ноги.
— Еді, я повинен знати. Це важливо. Я повинен знати, що ти тут робила, тому що є вірогідність, що це може нам допомогти. Мені добре відома та біль, з якою ти живеш. Не забувай, я її бачив. Я не знаю її причин, але знаю її глибину. Я прошу тебе розділити її зі мною. Я прошу як друг. Не примушуй мене просити, як чарівника.
На останній фразі вона підняла голову і зустрілася з ним очима. Гнів її поступово згас. Еді кивнула:
— Добре. Можливо, я дійсно зберігати це в собі занадто довго.
Можливо, мені стане легше, якщо я розповім кому-небудь… одному.
Можливо, ти не захочеш прийняти мою допомогу, коли почуєш. Але якщо не передумаєш — я чекаю, що ти розповіси мені все, що сталося. — Вона погрозила йому пальцем. — Все.
Зедд збентежено посміхнувся:
— Звичайно.
Еді опустилася на стілець, але не встигла вона сісти, як найбільший череп раптово звалився з полиці. Вони дружно втупилися в нього, потім Зедд підійшов до нього і підняв. Його пальці пробіглися по гострих зубах завбільшки з людську долоню. Підстава черепа була плоскою. Скотитися з полиці він не міг. Зедд поставив його на місце.
— Схоже, — проскрипіла Еді, — останнім часом кісткам більше подобається бути на підлозі. Вони раз у раз падають.
Кинувши наостанок похмурий погляд на череп, Зедд знову сів за стіл.
— Розкажи мені про кістки. Навіщо вони тобі, що ти з ними робиш? Розкажи мені все з самого початку.
— З самого початку? — Вона кинула швидкий погляд на двері, немов хотіла втекти. — Це бути дуже сумно.
— Я нікому не повторю ні слова зі сказаного тобою, Еді.
22
Я народилася в місті Шора, це в Нікобарі, — зробивши глибокий вдих, почала Еді. — У моєї матері не було чаклунського дару. Вона, як це сказати… бути проміжною ланкою. Алеу моєї бабусі Ліндел дар був. Моя мати все життя дякувати добрим духам за те, що у неї не бути дару, і проклинати їх за те, що дар бути у мене. В Нікобарі ті, хто мати дар, бути ненависним. Їм не довіряли. Це можливо тому, що люди вважали, що даром може наділяти не тільки Творець, а й Володар. Навіть той, хто за допомогою дару творити добро, його відразу підозрювати, що він бути проклятим.
Ти ж знаєш, що це означає?
— Так, — сказав Зедд, відщипнувши шматочок хліба. — Це ті, хто звернувся до Володаря. Приніс йому обіт. Вони ховаються в Світі, немов тіні, і служать Володарю, наближаючи годину його торжества. Багато хто може виявитися проклятим.
Деякі роками не виявляють себе і чекають, коли їх покличуть. А коли вони покликані, починають служити Володарю. Їх називають по-різному, але сутність їх однакова. У деяких книгах вони іменуються посередниками, в деяких — дітьми погибелі. Серед них є люди знаючі, на зразок того ж Даркена Рала, яким Володар доручає найбільш відповідальні справи. А зустрічаються і самі звичайні, яких використовують для всяких дрібниць. Тих, хто має дар, наприклад, знову ж таки, як Даркен Рал, Володареві важче перетягнути на свою сторону. Тих, хто його позбавлений, — простіше, але навіть серед них посередники зустрічаються нечасто.
— Дарко Рал бути проклятим? — Здивувалася Еді.
— Так, — кивнув Зедд. — Він сам мені про це сказав. Правда, він назвав себе посередником, але це одне і те ж. Всі вони служать Володарю.
— Це бути небезпечна новина.
— Інші я приношу рідко, — сказав Зедд, вмочуючи хліб в суп. — Ти зупинилася на своїй бабусі, Ліндел.
— За часів її молодості чаклунки могли бути вбиті з будь-якого приводу: хвороби, нещасний випадок, важкі пологи — все ставити їм у провину. Їх вважати проклятими, хоча це бути несправедливим. Деякі намагалися з цим боротися. Намагалися не раз. Але від цього страх і ненависть бути тільки сильніше. Потім наступив перепочинок. Правителі Нікобара вирішили дозволити чаклункам бути, якщо вони на доказ того, що не бути прокляті, поклянуться душею не використовувати дар без дозволу міської влади або представника короля. Клятва повинна бути приноситися публічно. Клятва не використовувати дар і попереджати про наміри Володаря.
— А чому люди були так упевнені, що чаклунки — прокляті? — З набитим ротом поцікавився Зедд — Тому що бути легше звинуватити у всіх своїх нещастях жінку, ніж дошукуватися правди, і набагато приємніше винести вирок конкретній людині, ніж проклинати невідоме. Дар може творити не тільки добро, а й зло. І тому що він може творити і зло, люди вірити, що принаймні частина його дарується володарем.