Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Крим став частиною України. Це було перше й останнє розширення території республіки, що було здійснене не з етнічних, а з географічних та економічних міркувань. З 1,2 мільйона мешканців Криму росіяни становили 71%, а українці — 22%. Півострів виграв від нової угоди та від експертизи й капіталовкладень, наданих урядом України. Між 1953 і 1956 роками виробництво кримських вин подвоїлося, а виробництво електрики зросло майже на 60%. Але головний поштовх для розвитку кримської економіки відбувся в наступному десятилітті після спорудження Північно-Кримського каналу, перший етап будівництва якого був завершений 1963 року. Оскільки будівництво тривало й в наступні роки, канал зробив можливим постачання 30% всієї дніпровської води на півострів і зрошення більш ніж 6 тисяч кв. км його сільськогосподарських угідь. Також через нього постачалися водою міста Феодосія, Керч та Судак. Звичайно, Хрущову йшлося про суто адміністративні зміни, але кримці без проблем знайшли своє місце в багато-культурній Україні. У грудні 1991 року більшість виборців Криму підтримала незалежність.
Таємна промова Микити Хрущова на XX з’їзді партії, що відбувся в лютому 1956 року, відкрила нову еру в історії Радянського Союзу та його республік. Новий лідер звинуватив Йосипа Сталіна в порушенні принципів соціалістичної законності та проведенні кривавих чисток партійних лав. Він не згадав про переслідування мільйонів людей, які не належали до партії, Великий голод 1932 і 1933 років, а також депортації цілих народів. Але процес десталінізації, запущений промовою Хрущова, змінив радянське суспільство. Багато колишніх керівників України, у тому числі Станіслав Косіор, Влас Чубар та Микола Скрипник, були політично реабілітовані. Український КДБ (Комітет державної безпеки — так стала називатися сталінська таємна поліція після смерті диктатора) і прокуратура республіки переглянули близько 1 мільйона справ жертв політичного терору, реабілітувавши майже 300 тисяч осіб. Вироки та покарання залишалися чинними для тих, хто був звинувачений в українському націоналізмі, беручи участь у націоналістичному підпіллі або співпрацюючи з німцями. Проте десятки тисяч учасників українського націоналістичного підпілля були звільнені з ГУЛАГу, як і єпископи та священики Української католицької церкви, яким вдалося вижити. КДБ поставив більшість цих людей під негласний нагляд після звільнення.
Хрущов був по-своєму віруючим. Він вірив у комунізм як найвищий суспільний лад. На початку 1960-х років він публічно заявив країні та всьому світу, що в наступні 20 років буде закладено основи для створення комуністичного суспільства. У марксистсько-ленінській термінології того часу це означало здатність виробляти велику кількість товарів народного споживання, які були в дефіциті в СРСР. Хрущов також прийняв нову партійну програму комуністичного будівництва. Просування нової світської релігії, тепер із твердою датою появи комуністичного раю, ішло пліч-о-пліч із боротьбою проти традиційної релігії. Повернувшись до повоєнної сталінської політики, Хрущов розв’язав репресії проти релігійних конфесій, обіцяючи, що релігія зникне до приходу комунізму, а останнього віруючого покажуть по телебаченню в не надто віддаленому майбутньому. Тисячі православних церков, мечетей, синагог і молитовних будинків були закриті в рамках цього повернення до антирелігійної кампанії 1920–1930-х років. В Україні між 1960 та 1965 роками кількість православних церков зменшилася майже наполовину — з 8207 до 4565. Особливо тяжко постраждали регіони Східної і Центральної України: у Галичині влада поводилася обережно й не закривала забагато церков, щоб не штовхати новонавернених насильницькими засобами православних до лав підпільної Української греко-католицької церкви.
Хоча багатьом було ясно, що розрекламований прихід комунізму — не більше ніж прийом пропаганди. Завершення сталінського терору, звільнення деяких категорій політичних в’язнів та публікація творів, що викривали злочини сталінського режиму (у тому числі творів Олександра Солженіцина, в’язня ГУЛАГу в 1945–1953 роках) створили атмосферу відносної свободи, відому під назвою «хрущовська відлига». В Україні вона була відзначена поверненням до суспільного життя письменників та митців, чиї твори були заборонені в часи пізнього сталінізму. Серед них був найвідоміший український кінорежисер Олександр Довженко, який зміг залишити московське заслання і продовжити роботу на батьківщині. Знову повернулися до активної творчості поети Максим Рильський та Володимир Сосюра, яких цькували в 1940–1950-х роках. Вони допомогли виростити нове покоління українських поетів — «покоління шістдесятників». Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич, Ліна Костенко, Василь Стус стали провідними фігурами нової української літератури, що підривала засади насаджуваного владою «соцреалізму».