Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Кросс зустрів Лію обіймами. Він завжди був радий його бачити.
— Добрі новини чи погані новини? — спитав його Кросс після того, як обслуга принесла сніданок і вийшла.
— Недобрі, — відповів Лія, — той самий детектив, що був спинив мене у вестибюлі готелю «Беверлі-Гіллз», коли я був там із Сканнетом, Джім Лоузі. Вигулькнув у мисливській хатині й розпитував мене про мої стосунки із Сканнетом. Його я відшив. Найгірше те, звідки він дізнався, хто я такий і де мене шукати. В жодних поліцейських досьє я не фігурую, ніколи не мав з ними клопотів. Отже, десь є інформатор.
Це насторожило Кросса. Зрадник серед «родини» Клерікуціо був рідкістю, і його завжди безжалісно викорінювали.
— Я доповім про це самому донові, — сказав Кросс. — А як бути з вами? Не маєте охоти перепочити трошки в Бразилії, поки виясниться, що до чого?
Лія з'їв дуже мало. Взявся до бренді та до гаванських сиґар, які подав йому Кросс.
— Я не переймаюся, до часу, — сказав Лія. — Мені просто хотілося б мати ваш дозвіл захистити себе від цієї людини.
Кросс стривожився.
— Лія, цього робити не слід, — сказав він. — У цій країні вбивати службовця поліції дуже небезпечно. Це не Сицилія. Тому я мушу сказати те, чого вам знати не слід. Джім Лоузі має стосунки з Клерікуціо. Великі гроші. Гадаю, він просто винишпорює, щоб правити винагороду за те, щоб від вас відчепиться.
— Гаразд, — сказав Вацці. — Але факт залишається фактом. Десь має бути інформатор.
— Про це я подбаю, — пообіцяв Кросс. — А щодо Лоузі не тривожтесь.
Лія затягнувся сиґарою.
— Він небезпечна людина. Будьте обачні.
— Буду, — запевнив Кросс. — Але з вашого боку жодних упереджувальних ударів, згода?
— Звичайно, — сказав Лія. Здавалося, що він розслабився. Потім спитав буденним голосом:
— Що там у тій ковдрі?
— Невеличкий подаруночок для дуже важливої персони, — відповів Кросс. — Хочете переночувати в готелі?
— Ні, дякую, — відмовився Лія, — поїду назад до хатини, а ви мені скажете, як матимете час, про що довідалися. Та я б порадив позбутися того Лоузі негайно.
— Поговорю з доном, — сказав на це Кросс.
Сенатора Уоррена Вейввена та його свиту з трьох помічників зареєстрували у наданій їм віллі «Ксанаду» о третій пополудні. Як завжди, він прибув у лімузині без знаків і без будь-якого ескорту. О п'ятій закликав до своєї вілли Кросса.
Кросс із двома охоронцями поклав загорнуту в ковдру валізу в кузовець гольфового моторного візка. Один з охоронців повів візок, а Кросс сидів на пасажирському місці й наглядав за валізою, що лежала там, де зазвичай перевозили ключки для гольфу і захолоджені напої. Добиратися територією «Ксанаду» до комплексу з окремою охороною, де стояли сім вілл, було п'ять хвилин.
Кросс завжди любив милуватися цими віллами — символом могутності. Версальські палаци, кожний із смарагдовим плавальним басейном у формі ромба, посередині скверика — окреме казино в формі перлини для мешканців вілл.
Валізу Кросс заніс у віллу сам. Один з помічників сенатора завів його у вітальню, де сенатор за розкішно накритим столом смакував холодними закусками та лимонадом з льодом. Спиртних напоїв він більше не вживав.
Сенатор Вейввен бур і показний з себе, і люб'язний як завжди. У державних політичних колах він досяг неабияких висот, головував у кількох важливих комітетах, а на наступних президентських перегонах його мали за темну конячку. Підхопився на ноги, щоб привітати Кросса.
Кросс розгорнув валізу із ковдри і поставив її на підлогу.
— Невеличкий подаруночок від готелю, сенаторе, — сказав він. — Бажаю приємно провести час.
Сенатор обхопив Кроссову руку обома своїми. Його руки були гладенькі.
— Який приємний сюрприз, — сказав він. — Дякую, Кроссе. А тепер, можна перекинутися з вами парою слів конфіденційно?
— Звичайно, — відповів Кросс і передав йому ключика від валізи. Ключ ковзнув у кишеню сенаторових штанів. Вейввен обернувся до своїх помічників і сказав:
— Віднесіть, будь ласка, цю валізу в мою спальню. Один з вас нехай побуде біля неї. А тепер дозвольте мені залишитися з моїм другом Кроссом сам на сам.
Помічники вийшли, і сенатор почав міряти кроками кімнату. Вид його спохмурнів.
— Маю для вас, звичайно, хороші новини, але також і погані.
— Завжди так буває, — кивнувши головою, приязно сказав Кросс. Він подумав, що за п'ять мільйонів доларів хороші новини мали б бути з біса кращі за погані.
— Ну хіба це не істина? — хихикнув Вейввен. — Та спочатку хороші новини. І це справді дуже хороші новини. За останні кілька років я доклав чимало зусиль для проходження законодавства, яке б легалізувало азартні ігри у всіх Сполучених Штатах. Навіть заклав засади того, щоб легалізувати спортивні тоталізатори. Гадаю, що нарешті в сенаті та в палаті представників я здобув голоси. Гроші у валізі підбадьорять деякі найвирішальніші з них. Там п'ять, чи не так?