Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
— Звідки знаєш такі подробиці?
— Про те увесь воєводський двір говорить. Кажуть, уже на весілля йдеться, але царевич має спершу трон здобути. Ще вона не хоче виходити за православного. Та царевич ладен і віру поміняти.
Левкові уже вдалося двічі побувати на бенкетах та на полюванні в Карпатах. Воєвода любить хвалитися своїми собаками. Дрібної шляхти зібралося в Самборі кілька тисяч.
— Розкажи про воєводу усе, що знаєш, які у нього вразливі місця. Що розповіли тобі його слуги? Надто цікавиться тим князь Острозький.
Про Юрія Мнішека Левко зібрав чимало. Слава у воєводи виявилась поганенькою. Набравшись на бенкетах, про те чесала язики навіть дрібна шляхта.
Батько Мнішека, чех за походженням, прийшов до Польщі з Моравії. Після вигідного одруження одержав звання коронного підкоморія[68]. Сини його Микола та Юрій теж служили при дворі Сигизмунда Августа. Після смерті королеви Барбари Сигизмунд впав у розпуту. Мнішеки поставляли йому жінок для королівської постелі, а також бабок-шептух, які сприяли появі у короля чоловічої сили. Вони також називали жінок, які могли збудити інтерес у короля, і Мнішекам треба було їх доставляти в королівський палац.
Про те поміж слуг ходили найдивовижніші розповіді. Якось Мнішеку, щоб роздобути жінку, названу ворожкою, треба було переодягатися в жіночий одяг і пробиратись в костел бернардинок[69].
Завдяки тій службі Мнішеки стали при дворі всемогутніми. Юрій Мнішек одержав чин коронного кормчого, він керував двірцевою сторожею, оберігав коханок короля, яких часто доводилось поселяти у королівському палаці разом із сім'ями. Потрапити до короля тепер можна було лише через Мнішека, це приносило відвідувачам короля маєтки і посади, а Мнішеку — побочні прибутки. У його розпорядження перейшла й домашня казна короля, а коли той помер, Мнішеки все королівське багатство перевезли до себе, не було в що навіть зодягти покійника.
Придворні вельможі ненавиділи їх, вискочок, сестра короля Анна називала пана Юрія негідником.
— Ну й славу мав твій Мнішек! — дивувався Тарануха.
При Баторію з Мнішеками, власниками величезних багатств, змушені були рахуватись. Пан Юрій став каштеляном родомським. Втерся він і в довір'я Сигизмунда Вази, одержав прибуткові посади, про які уже говорилось. Знаючи вдачу нового короля, Мнішек став будувати костьоли та монастирі, підносив церкві щедрі дарунки, узяв під свою опіку єзуїтську колегію[70] у Львові.
Потаємно, як людина практична, підтримував він і дисидентів.
— Щедрий спосіб життя підточив його багатства, він уже в боргах. Тому, кажуть, і зацікавив його царевич Дмитрій.
— Ти частіше попадайся йому на очі та виявляй послушенство. То для діла треба, Левко!..
Молодший Розтопча ображено сопів.
— Коли додому повернемось, батьку? — буркнув, як трохи заспокоївся.
— Боюсь, не скоро...
До Самбора прибув Левко перед закриттям воріт.
У Печерській лаврі
Покинувши коня на джуру, Петро Сагайдачний пірнув у підворіття Троїцької надвратної церкви і попрямував поміж служб до будинку настоятеля. Показний за статурою, у заломленій назад смушевій шапці, з шаблею при боці, перед ним навіть зустрічні монахи схиляли голови.
Печерська лавра — одна з найдавніших на Русі, вона стала колискою православ'я. Проходили віки, накладали вони свій відбиток і на чернече містечко, яке розросталось. Найбільше бід спізнала лавра за свою тисячолітню історію спершу від татаро-монголів, а тепер від унії.
Сигизмунд зі своїми єзуїтами добре розуміли важливість Печерської лаври, король навіть випросив у папи Клемента VIII особливу буллу[71], за нею лавра з усіма прибутками мала відійти до уніатського митрополита і перебувати під рукою Рима. Це викликало таке обурення православних дворян, що король змушений був просити папу відмінити буллу. Папа згодився і двома бреве дозволив звільнити лавру од влади уніатського митрополита. Так її, по суті, було врятовано, бо все, що потрапляло до рук уніатів, приходило в занепад.
Хоча боротьба продовжувала точитися, і ми її ще торкнемося не раз. Сагайдачний знав про те ще з уст архімандрита Никифора Тура, попередника Єлисея Плетенецького.
68
ПІДКОМОРІЙ, я, чол.
1. У старій Росії і на Україні — суддя, який займався межуванням володінь.
2. У феодальній Польщі — двірський сановник.
69
БЕРНАРДИН, а, чол., заст. Член католицького чернечого ордену.темна.
70
КОЛЕГІЯ, ї, жін.
1. Офіційно визначена група осіб, які утворюють певний адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган.
2. Об'єднання осіб деяких професій.
3. У Західній Європі, на Україні та в Роем в XVI—XVIII ст. — назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів.
4. У Росії XVIII ст. — назва центральних урядових установ.
71
БУЛЛА, и, жін. Папська грамота, послання.