Вогонь і крига
- Автор: Хантер Эрин
- Год: 2016
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7312-61-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь і крига». Краткое содержание книги:
Полювання у лісових хащах, запеклі бійки з ворогами, ночівля під зоряним небом і повна свобода, яку ніхто не обмежує… Про що ще можна мріяти?
Та чомусь Вогнесерд все частіше згадує своє минуле. Там були любов, тепло, ласка, а зараз навколо нього — холодна байдужість, нерозуміння і навіть неприхована ненависть.
Чи стане він врешті своїм для Клану, за який ладен віддати власне життя?
Із гнізда Двоногів люто загавкав пес, але його несамовите гарчання невдовзі стихло вдалині. Сонце заходило, і на траві почала наростати паморозь.
— Йдемо далі? — запитав Сіросмуг. — Що, коли цей слід зрештою приведе нас до Високих Скель? Без сумніву, Ночешкур уже буде там.
Вогнесерд підвів носа і обнюхав уже побурілі галузки папороті. Запах Вітряного Клану, кислий від страху, тут був сильніший.
— Краще не зупинятися, — нявкнув він. — Зупинимося, коли доведеться.
Із прохолодним вітерцем до Вогнесердового носа долинув іще один запах — поблизу був Громошлях. Сіросмуг скривив морду. Він також його відчув. Вояки стривожено перезирнулися, але пішли далі. Сморід ставав усе сильніший і сильніший, аж поки вони не почули віддалене ревіння потвор на Громошляху. Коли коти дійшли до живоплоту, що тягнувся вздовж широкого сірого шляху, стало важко розрізняти запахи Вітряного Клану.
Сіросмуг спинився і роззирнувся, в його очах читалася нерішучість. Але Вогнесерд чітко відчував сморід страху. Рудий вояк скрадався у тіні живоплоту, аж поки не дістався до місця, де живопліт був не такий густий.
— Вони спинялися тут, — нявкнув Вогнесерд, уявляючи, як нажахані коти Вітряного Клану дивилися крізь живопліт на Громошлях.
— Тут, напевно, більшість із них вперше побачили Громошлях, — зауважив Сіросмуг, приєднавшись до Вогнесерда.
Вогнесерд здивовано дивився на свого друга. Він ніколи не зустрічав котів із Вітряного Клану: їх вигнали з угідь практично тоді ж, коли він став новаком.
— Вони що, не стережуть своїх кордонів? — зачудовано запитав Вогнесерд.
— Ти ж бачив їхні угіддя — це дикі, пустельні землі, спіймати там здобич не так і легко. Вважаю, вони ніколи не думали, що якийсь інший Клан наважиться зазіхнути на їхні землі. Зрештою, у Річкового Клану є риба, у добрі роки наші ліси кишать здобиччю, тож котам не потрібні їхні кощаві кролі.
З іншого боку живоплоту повз них прогуркотіла потвора з палахкотливими очима. Вогнесерд із Сіросмугом здригнулися, коли вітер скуйовдив їхнє хутро навіть через листяну стіну. Але шум, віддалившись, затих, і вони обережно посідали, заходившись обнюхувати коріння кущів.
— Слід, здається, веде сюди, — Вогнесерд розпластався на трав’яному бордюрі, що вів уздовж Громошляху. Сіросмуг повз услід за ним.
Але потойбіч живоплоту слід раптово уривався.
— Вони або повернули назад, або перетнули Громошлях, — нявкнув Вогнесерд. — Роззирнися тут, а я погляну з іншого боку.
Вояк намагався говорити спокійно, однак виснаження вганяло його у відчай. Не могли ж вони загубити слід зараз, забравшись так далеко?
Розділ 5
Вогнесерд чекав, аж поки все стихло. Єдиним звуком було його власне серцебиття, яке відлунювало у вухах. Тоді він ступив на край Громошляху. Широка і смердюча, але тиха дорога простягалася перед ним. Вогнесерд метнувся вперед. Земля під його лапами була холодна і гладка. Він не зупинявся, аж доки не дістався заростів трави на іншому боці.
Повітря там було зіпсоване їдким смородом від Громошляху і його потвор. Вогнесерд попрямував до загорожі, але там не було жодного сліду Вітряних котів. На серці у нього похололо.
Раптом поруч пронеслася потвора, змусивши Вогнесерда підскочити з переляку. Він протиснувся під огорожу і поповз, гарячково міркуючи, що робити далі.
Тоді він відчув його. Вітер, який здійняла потвора, доніс слабенький запах. Вітряний Клан був тут!
Вогнесерд щосили гукнув Сіросмуга. Після недовгої паузи він почув кроки — сірий вояк перебігав Громошлях, аби приєднатися до нього.
— Ти знайшов? — видихнув його друг.
— Ще не впевнений. Я відчув подув, але не можу засікти його, — Вогнесерд протиснувся крізь огорожу, Сіросмуг за ним. Вогнесерд показав носом у бік поля перед ними. — Ти знаєш, що там?
— Ні, — відповів Сіросмуг. — Не думаю, що хто-небудь із Кланів раніше заходив так далеко.
— Окрім Вітряного Клану, — похмуро промуркотів Вогнесерд.
Подалі від смороду Громошляху, який збивав із пантелику, слід став чіткіший. Вітряний Клан, напевне, проходив цією дорогою. Двоє котів вискочили з високої трави і помчали прямо через поле.
— Вогнесерде! — голос Сіросмуга звучав тривожно.
— Що сталося?
— Дивися!
Вогнесерд зупинився і підвів голову. Над ними на громіздких кам’яних ногах аркою височів Громошлях, освітлений очима потвор, які через нього перебігали. Інший Громошлях лежав нижче і вів у темряву.