Пентакль: Збірка

— Замуторити?!

— О, пробачте! Професійний жаргон. Незабаром ви вникнете, і будете користуватися сленгом ковена краще за мене. А поки ми хотіли б запропонувати вам роботу за сумісництвом.

— Як мені у свій час! — гордо надувся Чернець і став схожим на індика. — Валюндра, каву сотворити?

— Повірте, Ганно Павлівно, це захоплююча і високооплачувана справа. З огляду на те, що вашу працю цього разу буде оплачувати «Харизма» і з власних джерел, а не скупердяй-клієнт…

Коли кава була випита, компліменти остаточно вичерпалися, а суть майбутньої «роботи за сумісництвом» з’ясувалася і припала Нюрці до серця, вона зважилася.

— Я хочу запитати. Зрозумійте правильно, це дуже важливо для мене. Скажіть… Навіщо я вам знадобилася?

Валюха розсміялася, як мати, що всоте відповідає дитині-чомучці:

— Ви усі про це запитуєте, Ганно Павлівно. Усі, до єдиної людини. А я, чесно кажучи, хотіла б довідатися про інше. Чому ви прагнете залізти подарованій іграшці в нутро, розламати, зіпсувати і потім щасливо заявити: «Я так і знала!» Навіть якщо при цьому з’ясуєте, який дохід одержав із продажу іграшки магазин, який прибуток одержав завод-виробник…

— Ні, усе-таки… Гроші? Ви не попросили і копійки з мого карбованця. Ідею розіграшу я давно відкинула. Що такого я принесла у ваш колгосп? У мене нічого немає!.. У мене нічого не було…

— Упевнена, Нюшо? — необразливо хмикнул Чернець. — Чи прибідняєшся?

— Упевнена. Я звичайна чесна дурисвітка. Ну, чарівність. Натиск і контактність. Досвід спілкування з найрізноманітнішою публікою… життєвий досвід…

При кожнім її слові Чернець кидав шматочок рафінаду в кухоль з гарячою водою. Коли Нюрка закінчила, він помішав у кружці ложечкою й сьорбнув приторно солодкої води.

Блаженно замружився, немов нектару пригубив.

— У чан хутчій вкидайте жабу, змій болотяних жири, — замурмотіла Валюха божевільним шепотом, і Нюрку прохопило холодом, — клюв сови, мідянки око нам придасться до пори; хвіст вужа, собачий зуб… Тільки варемо не суп…

Вона перервала монолог, голосно зітхнула і підсумувала з безмежною нудьгою:

— Це для ков, пекельних чар вийде присмачний відвар. «Макбет», акт IV, сцена перша. Три відьми біля казана. Ні, не лякайтеся, Ганно Павлівно, відьми не за нашим профілем. Що, кажете, у вас було? У вас, рядової співробітниці «Харизми Ltd», товариства з обмеженою відповідальністю і безмежними амбіціями? Що ви поклали в загальний казан? Разом, виходить, з п’ястунком жаб’ячим? Думаю, не так уже мало. От воно і повернулося стократ.

— Ви альтруїсти? Не вірю.

— Правильно. Навіть усієї харизми, що кипить у нашому спільному казані, не вистачить, щоб переконати вас у цьому. Але на інше…

Блондинка нахилилася до співбесідниці, і Нюрка ще раз відчула, як легко потрапити у владу до цієї бегемотихи, якщо Валюха того захоче.

— На багато чого вистачить. Ви вже повірте. На дуже багато чого. І вам, і нам, і щоб з кимось поділитися, залишиться. Просто пам’ятайте: чарівність плюс чарівність — це не дві чарівності. Звичайно виходить набагато більше, ніж дві. Такий уже дивний товар. Чи, якщо завгодно, засіб виробництва.

— Можна ще кави? — запитала Нюрка.