Кришталеві дороги
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кришталеві дороги». Краткое содержание книги:
Хоч як тихо заходили вони до хати, але батько почув. А може, прокинувся, ще коли пролунав дзвінок, і тільки очікував під дверима.
— Хто?! — зойкнув він перелякано.
— Це я, батьку, — заспокійливо сказав Курт. — Приїхав.
— Ага, це добре. Це дуже добре… Стривай, я зараз… — старий відімкнув один замок, потім другий, одчинив двері. — Заходь… Я оце… трошки нездужаю, але ти не лякайся.
У Курта болісно стислося серце: батько зблід, змарнів, його очі палахкотять гарячково. Постіль скуйовджена, в попільничці повнісінько недокурків, у кабінеті не продихнеш від диму. Крізь щільні віконниці знадвору не пробивається жоден промінчик світла.
— Це добре, що ти приїхав, Курт… Котра година?
— Десять хвилин на шосту.
— Ага, добре… Іди вмийся з дороги, та будемо снідати.
За півгодини, які Курт пробув у ванній батько поголився, причепурився і заспокоївся. Справді, йому зараз ніхто б не закинув розладу психіки. Він був, як завжди, витриманий і уважний, розпитував у Курта про життя в Америці, але справ не торкався. Це теж був закон — про серйозні речі за їжею не говорять.
Аж коли поснідали та викурили по сигарі за кавою, він сказав:
— Ходімо до лабораторії, Курт. Нам треба погомоніти.
Лабораторія, — а власне, крихітна фабричка високоякісного оптичного скла, яка й була джерелом добробуту родини Гешке, — містилася в кінці садиби, на березі Хафелю. Курт звернув увагу: її донедавна великі вікна тепер наполовину замуровано і обладнано важкими ґратами, дерев’яну браму замінила металева. Що і від кого намагається захистити батько?.. Чи все це тільки результат психозу?.. Але квапити події не слід, зараз усе з’ясується.
Завівши Курта до свого крихітного кабінету, батько довго мовчав, мабуть, не знаючи, з чого почати. Потім сказав:
— Мати, певно, вже наскаржилася тобі на мене, так?.. Не зважай на її вигадки, в мене зовсім не манія переслідування, а… Ні, треба розповісти все детально, тоді ти зрозумієш… Але перед тим я скажу тобі ще одну дуже неприємну річ: чи знаєш ти, що Отто Фрейгофер на порозі банкрутства?
— Та невже?! — вражено вигукнув Курт. — А що сталося? Лізхен мені нічого не написала, її листи незмінно сповнені рожевого оптимізму.
— Незабаром вони сповняться найчорнішого песимізму: фірму “Фрейгофер Гляс” повільно й невблаганно розчавлює концерн “Сен-Гобен”!.. Ти звернув увагу, їдучи сюди, скільки хмаросягів побудовано за рік твоєї відсутності? То знай: дев’ять десятих усього скла постачив будівельним фірмам “Сен-Гобен”, і набагато дешевше, аніж постачає “Фрейгофер Гляс”. Отто Фрейгофер ще тримається на довір’ї своїх постійних клієнтів, але він уже заборгував значно більше, аніж може заробити до кінця життя. А борги треба сплачувати! Фінал — відомий… Лізхен ще не квапить з весіллям?
— Домовилися на осінь цього року.
— Я б радив тобі не поспішати.
Курт промовчав, хоч і подумав, що, мабуть, отак і розв’яжеться питання про взаємини з Лізхен. Хай з нею одружується хтось інший.
— Шкода Фрейгофера, він був порядний чоловік. Але мені загрожує ще страшніша небезпека… Як ти гадаєш, що це таке? — батько витяг з кишені і простяг Куртові деформований шматочок металу.
— Скидається на кулю.
— І не тільки скидається. Два місяці тому вона дзьобнула ось сюди, — показав він на вищербину в стіні. — Коли б на дециметр лівіше — влучила б мені в голову.
— А може, це просто дурна випадковість?
— Тільки-но я підняв першу кулю, як продзижчала друга. Ось вона!
— Не розумію… Ти начеб нікому не став на дорозі, нікому нічого не завинив…
— Не знаю, Курт, не знаю… — видно було, що батько починає нервувати. — Цілком можливо, що я став на дорозі того ж “Сен-Гобена”. Бачиш, я мав необережність завершити свої дослідження, початі ще чверть віку тому…
— То честь тобі й хвала за це!
— Не поспішай з висновками, краще познайомся з наслідками моєї праці! — він похапливо відімкнув сейф, витяг звідти кілька тонких скляних трубочок. — Бачиш?
— Бачу: лабораторне скло. А що в ньому особливого?
— А ось що! — батько креснув запальничкою, підставив сизуватий вогник під кінець трубочки. Той миттю розжарився… і раптом збігся в кульку. — Тепер розумієш?