Мати все
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0917-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мати все». Краткое содержание книги:
Історія професорської доньки у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей — ідеальне життя. Але як всі прекрасно знають — «багаті теж плачуть». Підступ і брехня — ось на чому «авторитарна» мати побудувала родинну ідилію.
Все життя Іветта присвятила хворому синові Платону. Старша дочка Ліда змушена, як і мати, доглядати за братом, жертвуючи всім. А мати вирішила купити сину живу ляльку, яка б задовольняла природні потреби юнака. Так у родині з`явилася Рая, і… Світло однієї любові розігнало морок іншої.
Саме тепер Ліда дізналася, що Платон і сільське дівча не єдині маріонетки в руках Іветти!
Удома — простіше. Читати навчився — і п'яти не мав. Усядеться, обкладеться книжками та олівцями, читає та домальовує то тулуба колобкові, то рудому лису легкі крила, то велосипеда жадібній старій бабі з «Золотої рибки».
— Нащо бабі велосипед? — Ліда йому.
— У діда єдиний варіант вижити — відіслати бабу в далеку путь, — спокійно відповідав Платон.
— Мій хлопчик надзвичайний… — гірко і гордо промовляла Іветта, коли Ліда розповіла їй про одкровення шестилітнього на той час брата.
Ліда кивала, швиденько зникала у своїй кімнаті, бо ще один прискіпливий мамин погляд, і вона не втримається, розповість, що давно вже використовує надзвичайні здібності брата: хлоп'я легко вирішує для сестри домашні завдання з алгебри й геометрії.
Дивний! Він переносив математичну конкретику на спілкування з оточуючими, без роздумів виконуючи все, що йому кажуть: пив пігулки і підставляв руку під голку шприца, їв, спав, акуратно складав свої речі, навіть черевики, які ніколи не взував, і годі було гадати — подобається йому це чи ні, бо довірливий вираз ніколи не зникав із його обличчя.
Надзвичайний! Він вражав геть неординарними роздумами і висновками щодо прочитаного, побаченого по телевізору, ніби усе це — з іншого світу, до якого він не має жодного стосунку, у якому ніколи не з'явиться, за яким просто спостерігає, а тому й може собі дозволити міркувати про нього. Кареніна — егоїстка, не здатна вгамувати чужий біль, перспективи Америки — у поверненні до цінностей древніх тубільних цивілізацій. Чорне море в майбутньому стане озером, а поліграф, тобто детектор брехні, й алкоголь, якщо вдуматися, практично те саме, і це розуміли ще древні: in vino Veritas!
— Він ходив до школи? — спитала Зоряна.
— Босоніж? Та й для чого? Платон знає більше за мене, хоча я закінчила школу з медаллю, — кволо відповіла Ліда. — Школа?… Атестат є. У нього взагалі є все — і медична картка без хвороб, і атестат. Мама… Мама потурбувалася…
— Невже ваш брат, пані Лідо, вісімнадцять років фактично провів у чотирьох стінах? — обережно запитала Зоряна.
— Улітку батьки переселялися за місто… Заради Платона. Купили хатинку на околиці маленького села… — усміхнулася сентиментально. — Ліс, луки… Щоранку Платон біг через садок до паркана, відразу за яким — поросле бур'яном поле, туди приходив кінь… Ми не знаємо, чий то був кінь і звідки він з'являвся, та, варто було комусь із нас наблизитися, кінь стрімголов мчав геть.
— Ви…
— Ми були поряд. Боялися за Платона… Одного разу він спробував сісти на коня, а це було геть небезпечно… Тепер от думаю, може, хай би сів…
А потім кінь зник. Не приходив, і все тут. Ліда з батьками ноги позбивали — все шукали… Ангеліна навіть приводила сусідську коняку, та Платон тільки глянув на неї байдуже, закам'янів, так і просидів біля паркана до ночі. А за тиждень несподівано помер тато… Усе життя хвилювався, аби не зашкодити синові, а помер у нього на руках, бо мама того дня проводила консультації в лікарні, а Ліда з Ангеліною все шукали того коня, хай би він згорів. Коли додому повернулися, академік уже й охолов на підлозі. Поряд корчився в судомах Платон. І хоч розірвися — чи по батькові голосити, чи брата рятувати.
Не встигли оговтатися — у Платона почалися підліткові гормональні сплески. Хлопчик дорослішав… Дуже страшно! Раніше взуватися не бажав, тепер від того одягу — як чорт від ладану. Збуджувався, тільки-но тканина торкалася до голого тіла, тремтів, ніяковів, кидався ховатися…
Мама відреагувала миттєво. Досить свіжого повітря! Додому! Чотири стіни — цілий світ: звичний, турботливий, безпечний. Змінила схему лікування, запровадила новий режим для врівноваження нервової системи сина — спокій, більше спати, ніяких зайвих емоцій і вражень. Та невдовзі ліки вже не допомагали.