Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
Коли ворог був далеко, військо йшло незабезпеченим маршем, зате в околиці, де можна було сподіватися ворога, колона просувалася дуже обережно.
Головні сили, що вирушили "на поля", себто проти ворога або, як тоді казали, - "вирвалися на волость", були забезпечені сторожами. Попереду йшли три сторожі, з-поміж них найменша на самому чолі колони. Сторожі просувалися на віддалі зору. Бічні й задні сторожі берегли флянків та забезпечували обоз перед несподіванками, наскоками від тилу. Біля передньої сторожі йшли теж обозні відділи, які підшукували місце на табір та підготовляли обозовище.
Зрештою в околиці діяли кінні загони, нераз на доволі далеку відстань (кількадесять кілометрів), які й провірювали терен і звичайно встрявали в бій з такими ж загонами чи сторожами ворога.
Велику прислугу робили численні шпигуни-розвідувачі, що вешталися далеко попереду маршової колони й опісля звітували про все, що про ворога розвідали. Хмельницький присвячував тому особливу увагу. Козацькі розвідувачі бували нераз у польському таборі та здобували відомості навіть про таємні наради головних польських військових начальників. Зате Хмельницький не допускав польських розвідувачів до козацького війська. Через те скрізь у походах Хмельницького зустрічаємося з фактом, що поляки не знали, де перебуває гетьман, кудою прямують козацькі війська, яке їх число й які їх пляни. Отже гетьман знайшов спосіб дорешти виключити можливість польської розвідки в своєму війську. Але ще десяток років тому назад було навпаки. Остряниця не знав нічого про польське військо, зате ж поляки були дуже добре інформовані про все, що діється в козаків:
"І хоч вони (козаки) знали про його велику сторожу над ними й були дуже обережні у своїх замислах, все таки не могли вберегтися від того, щоб усі їх, хоча б і найтаємніші, справи не стали відомими (полякам) почерез шпигунів, що були дуже замасковано серед них розміщені".
Коли військо спочивало, тоді розставлювано довкруги "чати", - звичайно по всіх підвищеннях, а головно ж "стражних" могилах, що їх було багацько вздовж давніх воєнних шляхів.
Ще інший засіб розвідки це були захвачені "язики", себто полонені. Військо постійно висилало загони теж і щоб захватити "язиків", які як правило до зізнань були змушувані муками. Хмельницький висилав часто "охотні язики", які зумисне давали себе полякам ловити й на тортурах подавали невірні дані про козацьке військо. "Язики" ніколи не виходили живими. Після допитів їм як правило стинали голови або вішали.
І козацьке і польське війська в засаді йшли поділеними на три сильні частини: передню сторожу, головні сили й задню сторожу. Коли траплялися більш-менш рівнобіжні шляхи або декілька доріг на шляху походу, тоді військо розподілювано ще в трійкову систему: права колона (сторожа), - головні сили, - ліва колона (сторожа). Зовсім інакше йшли на свої грабіжницькі походи татари, що в степах розділювалися на чотири групи, які й розходилися на всі чотири сторони світу. Саме про те й співає пісня:
"Ішли ляхи на три шляхи,
а татари на чотири…"
В поході впоблизу ворога всі старалися зберігати повну тишину: стримували коней, щоб не іржали, козаки їхали чи йшли тихо й спокійно, вози дбайливо намащувано, щоб не скрипіли.
Загони йшли звичайно без таборів "комуніком" (комонником). Малі загони називано ще й чатами; вони мали завдання позад ворога знищити припаси харчів, нападати на його зв'язкових і поштових, словом, - непокоїти його тили. Коли під'їзди не знали околиці, брали з-поміж селян провідників. Кінні загони мали свою окрему тактику нападу. Вони на татарський лад наступали дрібними гуртами з усіх боків; ці напади бували дуже завзяті й змагали розбити ворожий відділ на декілька частин чи то на дрібні групки. Коли спротив був сильний, то завертали й за деякий час наступали наново. Звичайно такі загони перемагали, хіба що ворог був у декілька разів сильніший. Поляки не були витривалі на такі постійні напади й легко виснажувалися.
Більші загони (їх числовий стан доходив часами й до кількох тисяч люда) мали й свою артилерію - декілька "дрібних" гармат, що їх везли на двоколісних возах. Підготовляючися до бою, гармати "скоком провадили", то ж і вони мусіли бути неменш рухливі, як; і весь загін.