Бої Хмельницького
- Автор: Тис-Крохмалюк Юрий
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: Видання Братства кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Бої Хмельницького». Краткое содержание книги:
"Которий козак не має шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьмана Хмельницького в охотне військо поспішає".
Деякі історики приєднуються до думки, що назва "кий" означає звичайний дрючок. Однак в описах українських замків XVI ст. зустрічаємо цю назву в розумінні вогнепальної зброї.
Відділи, озброєні мушкетами чи загалом рушницями, звалися "огнисті люди", а рушниці "огниста зброя". Назагал у козацькому війську були всі типи зброї, які були в турків, татарів, поляків, німців, волохів тощо.
Козаки дуже дбало обходилися з вогневою зброєю. Приклади рушниць прикрашували насічками, різьбами, обковували товстою верствою срібла, часто майстерно орнаментованого. В поході ж добре обмазували товщем, щоб не давати "грать вражеє око на ясній зброї".
"Ясна зброя" це почищена, дбайливо бережена рушниця. В парі з тим іде, очевидно, і знання та майстерність у стрілянні. Тут козаки були справді митці.
Різні роди рушниць звалися різно, як от: янчарки, фузії тощо. Пістолів носили інколи й по дві пари за поясом та в кобурах при штанах. Козацькі саморобні пістолі були дуже цільні й відрізнювалися великим калібром (кулі були величиною в гороб'яче яйце) та дулами широкими наприкінці.
З рушниць і пістолів стріляли олив'яними або чавунними (залізними) кулями та сіканцями. Їх носили в сап'янових гаманцях ("кулечниця"), порох - у порохівницях, круглих або роблених з буйволових рогів.
Шабля це найулюбленіша зброя козака. Шаблі вироблювано в Україні, але вживана теж і чужих, головно турецьких з доброї сталі. Зчасом виробився був відомий тип козацької шаблі, відмінний у дечому від угорської і грецької (тип т. зв. польської шаблі, введеної Баторієм - це насправді угорська шабля). Козацька шабля поширилася від запоріжців почерез польську шляхту, що постійно перебувала на сході, на всю Польщу й випирала там шаблі західнього, німецького типу.
Козацька шабля характеризується середньою кривиною і такою ж довжиною вістря. Західньоевропейські шаблі менш закривлені і куди довші; турецькі більш закривлені і коротші. Особливо цінилися "булатні шаблі", себто з дуже доброї сталі. Високо цінилися й східні дамаскенські зразки. Рукоять була нерідко власноручно різьблена і багатюще прикрашувана. Саме вістря бувало прикрашене сріблом, а то й золотом. Піхви бували металеві або дерев'яні, обшивані шкірою з двома коліщатками на ремені, що їх закладали під пояс.
Шабля тісно в'яжеться з українською військовою романтикою: "шабля - сестриця", "ненька рідненька", "панночка молоденька" - оце ті пестливі епітети для цієї зброї. Шаблю цінили вище від рушниці. Це бо було "чесне оружжя".
Спис або ратище це дуже поширена зброя і то не лише серед кінноти, але й серед піхотинців. У своїх спогадах подає Кітович, що козак, коли впав поміж поляків сам один, то списом міг і сорок люда поранити. Спис звали теж копія, або ратище (ратище це прадавня назва від слова рать "війна"). Спис бував довгий і на п'ять аршинів та був зроблений з тонкого дерева; нерідко мальований спірально в два коліри, переважно чорний і червоний. З одного або й з обох кінців було приправлене залізне вістря, часто з поперечною перетинкою, яка повинна була спинити, щоб пробитий близько не присунувся до козака та щоб спис не входив надто глибоко. Списи були улюблена зброя. З допомогою цих списів роблено містки понад рови, по них болота переходжено, з них будовано шатра й захисти, словом "козак без ратища, як дівчина без намиста".
Чекан чи келеп це бойовий сталевий молоток, насаджений на дрючок, що завдовжки в аршин. На другому кінці дрючок бував загострений і обкований залізом. Келепом козаки розбивали ворожим воякам голови та зброю, головно ж вершникам, що, попадавши з коней, не могли в важкому озброєнні встати. Келеп це дуже давня зброя, відома ще в старовину. На вазі з І. сторіччя після Христа, а яку видобуто з річки Прута, зображений саме такий подібний до козацького келеп. Про те, як далеко були поширені келепи, свідчать слова пісень:
"А козак козачий звичай має,
Келепом по ребрах торкає",
або:
"та козак ляшка здоганяє,
келепом межи плечі наганяє".
Крім цих головних типів зброї, козаки широко вживали ще ножів ("свячених"), ятаганів, кинджалів, топорів, обухів, сокир, кіс, перековуваних насторч тощо. Як бачимо такі коси це не винаходи Косцюшкових повстанців: на соймі в Варшаві в 1648 р. шляхта обурювалася, що навіть "у Бересті мужики собі коси понасаджували".