Незнайко на Місяці
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #3
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко на Місяці». Краткое содержание книги:
Роман-казка М. Носова «Незнайко на Місяці» є заключною частиною трилогії про пригоди казкового чоловічка Незнайка.
У 1970 році трилогія про пригоди Незнайка удостоєна Державної премії РРФСР ім. Н. К. Крупської.
Ніхто цього не бачив.
Розділ четвертий
НЕСПОДІВАНЕ ВІДКРИТТЯ
Лишившись на кухні один, Шпунтик сказав собі:
— Поки Гвинтик розшукує казан, я встигну трошечки перепочити.
Він зручно вмостився на стільці, поклав ногу на ногу й став відпочивати. А втім, це тільки так мовиться, тому що відпочивало лише тіло Шпунтика, в той час як його діяльний розум ні на хвилину не припиняв роботи. Жваві, меткі оченята Шпунтика весь час бігали в різні боки. Кожен предмет, який потрапляв Шпунтикові на очі, породжував у голові якусь дотепну думку. Кинувши погляд на прибиті до підлоги черевики Гвинтика, Шпунтик подумав:
«Жаль, що з кухні доводиться виходити босоніж. Не відривати ж кожного разу від підлоги черевики. Але якщо прибити до підлоги калоші, то черевики можуть лишатися на ногах. Прийшов на кухню, всунув ноги в калоші і працюй — зчеплення буде достатнє. Геніальна думка!»
Деякий час Шпунтик тішився своєю геніальною думкою. Потім сказав:
— Але калоші можна використати раціональніше. У нас в домі шістнадцять коротульок, у кожного пара калош: всього, значить, тридцять дві калоші. Якщо прибити вздовж кімнат і коридорів усі ці калоші, кожну на відстані кроку, то можна буде дуже зручно ходити по кімнатах: всунув ногу в одну калошу — ступив крок, всунув у другу — ще крок… Винятково геніальна думка!
Шпунтик хотів побігти розказати Знайкові про свій новий винахід, але одразу ж забув про це, бо в голову йому вже лізли нові думки.
— Тепер, коли в нас стан невагомості, все буде не таким, як колись, — міркував він. — Візьмімо, наприклад, звичайнісінький стілець. На такому стільці можна сидіти, лише прибивши до підлоги черевики. Це не доцільно! В майбутньому з'являться нові стільці — із стременами. На них можна буде сидіти верхи. Сів на стілець, всунув ноги у стремена і працюй спокійно — нікуди не полетиш. Страшенно геніальна думка! Крім того, стільці повинні ще обертатися…
Думки так і кипіли в Шпунтика в голові. Очі його збуджено палали, на обличчі блукала щаслива усмішка.
У цей час на кухні знову з'явився Знайко.
— Що ж це таке робиться? — закричав роздратовано він. — Де сніданок?
— Який сніданок? — спитав Шпунтик, отямившись від своїх мрій.
— Гляньте на нього! — обурено закричав Знайко. — Забув навіть, що сніданок треба готувати! Де Гвинтик?
— Гвинтик?.. Він пішов по той… по герметичний казан.
— Так він ще годину тому пішов по казан! Невже так важко казан принести?
— Зараз піду розшукаю його, — сказав Шпунтик і став пробиратися до виходу.
Знайкові, однак, здалося підозрілим, що Гвинтик так забарився. Побачивши, що Шпунтик уже майже дістався до вихідних дверей, він злякано закричав:
— Стривай! Не смій виходити на подвір'я!
— Чому? — спитав Шпунтик.
— Побережись, кажу тобі! — сердито закричав Знайко. — Зараз треба діяти дуже обережно. Ми ж перебуваємо у стані невагомості. Невідомо, куди тебе понесе, як тільки-но ти опинишся просто неба. Найменший поштовх — і полетиш прямо у світовий простір.
Знайко дістався до дверей, вчепився руками за дверну ручку і, висунувшись у двір, став кликати:
— Гвинтику! Гвинтику!
Гвинтик не озивався.
— Невже Гвинтика понесло в світовий простір? — злякано запитав Шпунтик.
Незнайко, який у цей час виглянув у коридор, почув слова Шпунтика.
— От тобі й маєш! Гвинтика понесло в світовий простір! — пробурмотів Незнайко і закричав на все горло: — Братики, біда! Гвинтика понесло у світовий простір!
Усі переполошились і кинулись до виходу.
— Назад! — гримнув Знайко. — Не підходьте до дверей! Це небезпечно!
— Де Гвинтик? Що з Гвинтиком? — питали коротульки, хвилюючись.
— Ще нічого не відомо, — відповів Знайко. — Відомо, що він пішов у майстерню і не повернувся звідти.
— Треба комусь піти в майстерню, може, він ще там, — сказав Тюбик.
— Аякже, підеш, коли стан невагомості, — сказав Бурчун.
— Ну-бо тягніть сюди вірьовку, тільки довгу, — звелів Знайко.
Наказ негайно виконали. Знайко обв'язався одним кінцем вірьовки довкола пояса, а другий кінець прив'язав до дверної ручки і суворо сказав:
— Дивіться, щоб ніхто не смів виходити з дому. Досить з нас і того, що Гвинтик пропав!
Надавши своєму тілу похилого положення, Знайко сильно відштовхнувся ногами від порога й полетів до майстерні, яка стояла недалеко від будинку. Він трошки не розрахував поштовху й піднявся вище, ніж було потрібно. Пролітаючи над майстернею, він ухопився рукою за флюгер, який показував напрямок вітру. Це спинило політ. Спустившись по ринві, Знайко відчинив двері і пробрався в майстерню. Коротульки напружено стежили за його діями. Через хвилину Знайко виглянув з майстерні.