Алмазне жорно
- Автор: Кочерга Иван Антонович
- Год: 1930
- Язык: украинский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Алмазне жорно». Краткое содержание книги:
Дубровський. Занадто вже зрікаються сьогодні шляхетні пані. За яким дияволом було заводити цю собачу комедію? (Кидає папір).
Ружинський (спалахнувши і хапаючись за шаблю). Занадто ви дозволяєте собі, пане Дубровський!
Дубровський (у страшнім гніві). Графе Ружинський! Я звелю зняти вам голову за те, що ви осмілюєтесь хапатись за шаблю перед судом! Не досить того, що ви клопочетесь, мов стара баба, щоб не випустили звіра, якого ви роздратували! (Ружинський відходить на своє місце, зігнувшись і злісно стискуючи кулаки). Але ви допнетесь лише того, що я помилую його власним моїм правом.
Лабенцький. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже підписано всією колегією.
Жовнір (увіходить і подає листа Дубровському). Вельможному пану Дубровському від регіментаря Стемпковського. (Повертається і виходить).
Дубровський (розпечатує листа, читає). Загнано звіра з усіх боків. Здаєтся, що не втекти вже йому.
Чути, як дзвенять заліза за дверима. Вартові вводять Хмарного.
Дубровський (ставить перед собою пісочний годинник). Василь Хмарний! Строк моєї ліцензії[20] кінчається. Викуп за тебе ніхто не вніс, алмазного жорна не знайдено. Пісок пересипається, і тільки десять хвилин залишається в склянці. За тобою вже прислано варту з Кодні. Тобі належить останнє слово.
Хмарний. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, і не ждав милості від панського суду. Жаль тільки Стесі, що витерпіла даремно стільки мук за брехливу панську принаду. Ніколи не буде спільного між паном і хлопом. Ви замордуєте тисячі нас, але сотні тисяч виростуть нам на зміну, і знову повстануть ці тисячі, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогодні. і не врятує вас тоді й цариця, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гніту вільний народ український. і хоч не швидко мелють наші млини, та завзято. і прийде день, коли жорна, тверді, як алмаз, розтрощать і царські корони, і вашу могутність, і силу, і живі будуть хлопи на власній українській землі. А ти (до Ружинського), ти ще згадаєш мене, тхорева душеі Не я, так інший козак відплатить тобі і за мене, і за Стесю, якути загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з заліз, з неволі, з постелі смертельної доповзла б, добігла сюди, щоб бути біля мене в смертну мою годину!
Дубровський (підписує папір і підіймає пісочний годинник). Пересипався твій пісок, Василь Хмарний, і тепер я повинен відіслати тебе до регіментаря Стемпков-ського. Пане возний…
Хмарний. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас» узнайте про Стесю.
Дубровський (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна.
Хмарного виводять в середні двері.
Дубровський (підводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у двері праворуч).
VІІІ
Зараз же обидва підсудки підводяться з своїх місць. Ружинський підходить до них, і починається шумна розмова.
Ружинський. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Він збожеволів! Я завтра ж писатиму до короля.
Лабенцький. Він одверто захищає бунтівників. Якби не ми і не Стемпковський, він би його помилував.
Ружинський. Образа, наруга, глум!
В цю хвилину з правих дверей з криком вбігає Стеся і кидається до стола.
Стеся (в страшному зворушенні). Стривайте, спиніться, вельможні судді! Ради бога, верніть, верніть його, скоріше! Я знайшла камінь, я знайшла камінь княгині! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького). Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського). А, й ти тут, проклятий злодію! То слухайте ж усі, тут, перед судом, перед цим розп'яттям! Він, граф Ружинський, схопив мене своїми гайдуками, коли я везла алмаз до княгині… одняли алмаз, кинули в льох і заперли; я поранила всі руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом!
Ружинський. Вона божевільна! Накажіть, щоб її забрали.
Лабенцький (з усмішкою). Ти трохи спізнилася, дівчино. Суд закінчився, і твого нареченого відведено в Кодню на страту.
Ружинський. і коли б ти мала навіть десять алмазів, то не приставиш уже голови твоєму Василеві.
Регіт.
Стеся з жахом хапається за голову, потім біжить до дверей, але зараз же падає непритомна на поміст.
В ту ж хвилину з середніх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, він окидае оком присутніх і, одразу зрозумівши, що тут скоїлося, підходить рішуче до стола. Настає глибоке мовчання. Лабенцький мимоволі підводиться.
Дубровський. Що тут скоїлося? Чого хотіла ця дівчина і що ви їй сказали?
Лабенцький. Я не знаю… вона… вона…
Дубровський (гнівно). Пане Лабенцький!
Лабенцький (озираючись і побачивши, що були свідки). Вона казала, що знайшла алмаз… але нібито в неї його одняли… нібито заперли в льох… якісь байки…
Дубровський (швидко підходить до Стесі, становиться біля неї і бере її руки). А, байки, її руки в крові… одежа розірвана. (Швидко підводиться. До гайдука). Зараз же привезти лікаря. (Знов підходить до стола). Вона вирвалася з гвалту, з неволі, вона прибігла сюди, вона запитала вас, а ви підняли її на глум! Я чув регіт, коли йшов сюди. (В страшному гніві). Як! Вам, суддям його королівської милості, об'являють перед цим розп'яттям і за цим столом, що скоїлося злочинство, а ви регочете і глузуєте, як лакеї на кухні! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб мені дали других підсудків. Пане возний! Зараз же вчиніть очевисте сознання про гвалт, що зроблено цій дівчині, як тільки вона прийде до пам'яті. Ви відповідаєте мені за її життя. (До гайдуків). Негайно осідлати мені коня, — я їду в Кодню до регіментаря Стемпковського.
Дубровський швидко виходить у праві двері, гайдуки кидаються з усієї сили перед нього.
Возний схилився над Стесею, Ружинський і обидва підсудки стоять остовпівши.
Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Досить широке місце перед брамою, що веде на Кафедральний плац у Житомирі. За широкою брамою з архітектурними оздобами і статуями над просвітом видно плац, католицький собор і народ, що сновигав по плацу. Обік просвіту брами дві лучкові ніші, що правлять за приміщення для варти. Там на порозі на табуретках сидить кілька жовнірів у мундирах і білих гамашах з люльками в зубах. Ліворуч біля самої брами — шинок під вивіскою «Золотий млин» з 2– З столиками коло входу. Трохи далі одкривається широкий краєвид на поля і далекі гаї. Праворуч — ряд крамниць, зараз зачинених. Коло крайньої крамниці на землі навалено кілька чималих млинових жорен, одно на одному, а найбільше стоїть притуленим до стіни.
І
Весь час проходять купки святочно одягнених городян і городянок. Травневий ранок. Раз у раз чути музику.
Першакупка. Казали, що приїхав сам великий гетьман Браніцький, у костьолі буде врочисте набоженство. і не тільки в костьолі, а навіть у синагозі. Хіба ж пан не чув, що євреї піднесли Браніцькому алмазну шаблю?
— Ще б пак не піднести! Знали б вони, коли б не Браніцький!
— Коли б не Дубровський. Ось хто оборонив Житомир від гайдамаків.
Проходять.
Другакупка. Приїхало три біскупи[21], двадцять ксьондзів.
— Що біскупи! З Варшави приїхав якийсь славетний капуцин, буде казання говорити на плацу перед костьолом.
Проходять. Чути музику.
Першакупка. Ходімо скоріше. Чуєте музику? Певно, це вітають великого гетьмана. Боже мій, яка юрба! Ні, це, мабуть, казання. Кажуть, що приїхав капуцин з Варшави, ходім скоріше.
20
Тут: дозвіл.
21
Біскуп — вищий духовний сан у католиків.