Алмазне жорно
- Автор: Кочерга Иван Антонович
- Год: 1930
- Язык: украинский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Алмазне жорно». Краткое содержание книги:
Ружинський (злорадно). Ага! Стемпковський не жартує. З Кодні ще ніхто не повертався живий.
Стеся (що під час читання листа вхопила за руку Лабенцького, слідкуючи з жахом за змістом, зараз скрикує). Ні, ні, ви не зробите, ви не допустите цього! (Хапає за руки обох). Це ж неможливо — адже ж я знайшла камінь. Ради бога, ще ж термін не минув, ради бога! Господи, що ж робити…
Ружинський. Ага, затріпотіла, моя перепілочко. Ну, добре, слухай. Є така згода, ми вже зробимо тобі таку послугу. Давай твій камінь, я передам його зараз княгині. Тільки умова: за цю послугу ти повинна мені віддячити своєю любов'ю. Розумієш? (Обіймає її). Ми поїдемо зараз до мене, ти там не будеш така соромлива… чуєш? Я ж бачу, що ти палка, як вакханка… Очі твої горять, як алмаз. О, не дивись так гнівно… Якби ти знала, яка насолода поцілувати ці гнівні очі, кинути на подушку цю горду голову, розкрити ці пишні, незаймані дівочі груди (він задихається, розпалений жагою) і припасти до палких уст, забувши все на світі…
Стеся (виривається після боротьби і відштовхує його, обурена). Ганьба! Мені соромно за вашу честь шляхетську! (Вибігає).
Ружинський (упавши в крісло, не може отямитись). Яка чарівна краса! (Прикладає руку до чола). Здається, розум мій помутився від жаги.
Лабенцький (усміхається). Здається, графа дуже розпалила ця дівчина, а все ж таки алмаз, мабуть, у неї.
Ружинський (одним стрибком зривається на ноги). Чого варті всі наші солодкі панянки поруч з цією дівчиною, палкою, мов огонь, гнучкою і бистрою, мов турецька шабля. Але все ж таки що робити? Як забрати в неї цей алмаз?
Лабенцький. Вельможний граф занадто поспішив, вона б сама віддала камінь.
Ружинський. Яке глупство! Вона віддала б його в панській присутності, а це нічого не варто. Добре, справа ще не загублена. (Підходить до правих дверей і кричить). Пане Мишко!
Увіходить пан Мишка, здоровенний шляхтич з величезними вусами і дурнувато-лютою фізіономією.
Ружинський. Ну, то що ж, пане Мишко?
Мишка (несподівано для його вроди тонким голосом). Та дівчина приходила, вельможний пане.
Ружинський. Та невже! А ми без твоїх мишачих очей і не бачили. (Наближається до нього, таємно). Слухай. Треба зараз же, за всяку ціну, перейняти цю дівчину! Вона поїхала до княгині — алмаз у неї, розумієш? Зараз же бери двох гайдуків і скачіть чимдуж простою дорогою їй навперейми. Затямив? Треба її перейняти, поки вона не поспіла до княгині.
Мишка. Розумію, вельможний граф.
Ружинський. Сховайтесь у завулку коло Бернардинського кляштора, вона повинна проїжджати мимо. Зараз же хапайте і везіть до мене. Місце там глухе, — ніхто не побачить… Тільки дивись, щоб не було галасу.
Мишка. О, то нехай бог милує, ясновельможний графе, хіба ж це вперше?
Ружинський. Дивись. (Киває пальцем у нього під носом). Не дай бог, як не зробиш.
Мишка. О, цо то, ясновельможний пане. То хіба ж я яка фуяра або я в бога не вірю?
Ружинський. Рушай мерщій. (Пан Мишка виходить). Ну, пане Лабенцький, я вже бачу, як зоря Станіслава сходить на ваших грудях.
Лабенцький (захваті). О, ясновельможний графе!
Ружинський. Ну, а зараз треба кінчати другу справу. Дивіться ж — графиня Брагінська не приїде на суд, нехай пан Дубровський не дожидає.
Іде до дверей і зустрічається з Дубровським, що ввіходить. Обидва холодно вклоняються один одному. Граф виходить.
ІІ
Дубровський (сідає в своє крісло). Чого тут вештається цей граф? Пане Лабенцький, ви мусите, здається, знати, що в цій залі не місце стороннім особам. Листів не було?
Лабенцький (шанобливо). Негайний, від регіментаря Стемпковського… (подає листа) про відсилання злочинця Хмарного.
Дубровський (читає, нахмурившись, листа). «Даю цей ордер панові Дубровському» мм… «негайно по прийнятті цього ордера… відіслати… бунтівника Хмарного… Юзеф Стемпковський». (Злісно мне і кидає листа. Зривається, обурений, з крісла). Він не має ніякого права писати мені ордер і втручатися в мою юрисдикцію… Хіба я вже не суддя на Україні! Я маю таке ж jus gladіі, як і гетьман Браніцький, маю право карати на смерть і дарувати горлом. Він тільки солдат і екзекутор і мусить поважати цивільний суд! Завтра ж напишіть листи королю з моєю протестацією! (Сідає в крісло). Га, я знаю, чиї це інтриги! Це найясніший граф Ружинський забігає і спереду і ззаду, щоб тільки не відчинилася клітка і не вирвався на волю звір, якого він роздратував необережно.
Лабенцький (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нічого не можна зробити. Адже ж смертний декрет підписано, а відстрочка, що дав пан суддя, кінчається сьогодні о восьмій годині.
Дубровський (хмуро). Княгині не було?
Лабенцький. Ні, ясновельможний пане.
Дубровський (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво і хоче, щоб я сам його пив. (Задумується, похиливши голову на руку. Лабенцький чекає, зігнувшись). і дівчина ця десь загинула. (До Лабенцького). і дівчини цієї не було?
Лабенцький (збентежившись). Якої дівчини?
Дубровський. Дівчини, якій я дав ордер, — нареченої Хмарного?
Лабенцький (ще більше збентежений). Так, вельможний пане, була.
Дубровський. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона знайшла камінь?
Лабенцький (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто, звичайно… вона каже, що знайшла, але відкіля ж я знаю… Вона хотіла бачити пана суддю.
Дубровський (розлючений). Як! і ви її не допитали, поки я прийду, і відпустили з цим алмазом, який у неї можуть просто відняти. А! Я бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським!
Лабенцький. Але що ж я міг зробити? Вона навіть не давала мені цього каменя, та хоч би й давала, то хіба ж я ювелір, щоб знати, який це камінь? Може, це зовсім не алмаз, а як алмаз, то не той. Тільки одна княгиня ВІлькомірська має право атестації в цій справі.
Дубровський (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогодні?
Лабенцький. Тільки одна справа тих трьох музик, що їх затримали біля кордону.
Дубровський. Викликали графиню Брагінську? Злочинці і свідки тут?
Лабенцькйй. Тут, шановний пане.
Дубровський. Добре. Починайте.
ІІІ
Лабенцький іде до середніх дверей і розчиняє їх навстіж. Зараз же по обидва боки дверей становляться величезні гайдуки з топірцями. Увіходять Ружикський і пан Мишка. Сідають праворуч.
Возний (увіходить). Суд його королівської милості.
Дубровський, Лабенцькнй, Виверський і секретар займають місця. Возний зачиняє середні двері.
Дубровський. іменем його королівської милості і найяснішої республіки суд нинішній оголошую відкритим. (Перегортає справу). Соntіnuatіo[16] справи лотрів і людей свавільних — музик Прокопа Скряги, Мусія Шенчика і Лук'яна ілька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графині Єлени Брагінської. Пане возний, введіть перших двох злочинців.
Возний відчиняє двері. Вартові вводять Скрягу і Шенчика, що займають влаштовані для них місця посередині біля задньої стіни зали. Секретар, що займає місце за окремим столом, весь час записує запитання і відповіді у велику книгу.
16
Продовження (лат.)