Звірослов

Белла нерішуче присідає на стілець. Беллі не по собі. Одна жінка в білому халаті, очевидно, лікарка, смачно їсть персик, принесений кимсь як хабар за аналіз сечі. Інша жінка в білому халаті, очевидно, медсестра, утупилася в обліковий журнал. Медсестрі персика ніхто не приніс, хоча саме їй і є за що.

Лікарка і медсестра сидять одна навпроти одної за столом. Белла - на стільці поруч.

- Добрий день, - каже Белла, але на неї ніхто не дивиться.

Навіщо я сюди прийшла, думає Белла, вони мені однаково не допоможуть, тільки гроші здеруть. І мені не шкода грошей, я заплачу, але вони не допоможуть. Поглянь на них: ці дві жінки не люблять людей. А ті, що не люблять, не можуть допомогти в принципі, навіть якби раптом з якогось дива захотіли.

Крізь велике брудне вікно лікарського кабінету смалить сонце.

- Яка спека! - каже лікарка до своєї медсестри. Крапля персикового соку стікає їй у декольте. - Хочу на море.

Белла тихо відкашлює, і лікарка, нервово сіпнувши головою, нарешті погоджується прийняти чужу присутність.

- Рік народження, - каже.

Белла розуміє, що звертаються до неї, але не розуміє, для чого.

- Ваш рік народження!

Белла радісно сплескує в долоні.

- А! От що! Сімдесят восьмий.

- Повний, будь ласка!

- Тисяча дев’ятсот.

Лікарка незадоволено дивиться на Беллу.

Нарешті побачила мене, думає Белла. Є лікарі, які за зовнішнім виглядом пацієнта можуть встановити діагноз.

Що її болить, думає лікарка, акуратно витираючи серветкою сліди персика з рук і обличчя. Напевно, чоловік покинув і все почало боліти. Головний біль незрозумілого походження. Так.

Медсестра простягає лікарці через стіл обліковий журнал. Каже при цьому:

- Вчора по радіо чула, що температура води в Чорному морі 27 градусів.

- Ох! - театрально стогне лікарка. - 27 градусів! Окріп! Хочу в купальнику, і на море, і на місяць!

- То поїдьте, - несміливо вклинюється Белла.

- Поїдьте! Тут поїдеш! Як черга під кабінетом з ранку до вечора!

- А у вас немає відпустки?

Лікарка скоса позирає на Беллу. Запор, думає вона. Напевно, не може висратися. Я таких, як ця, бачу наскрізь. Боже, і чим я думала, коли ставала терапевтом?!

- Так, - лікарка діловито береться за роботу, - як звати?

- Белла.

- Белла? Ви угорка?

- Ні-ні, - Белла ніяковіє. - Але я два рази там була.

- Де?

- В Угорщині.

Лікарка перекидається з медсестрою кривими усмішками. Усе зрозуміло. Діагноз - психушка, перший поверх, друге відділення, шоста палата.

- І як там, в Угорщині? - приязно щебече медсестра.

- Я була давно, чесно кажучи, уже погано пам’ятаю. Але купила собі там таку гарну бірюзову куртку.

Белла замріяно зітхає.

- Ту куртку, - продовжує вона, - зажувало в пральній машині, і довелося викинути все разом.

Двері кабінету прочиняються і в одвірку з’являється чиясь лисенька, але дуже вусата голова.

- Можна? - питає голова.

- Нє, ну які люди пішли! - зривається лікарка. - Зачекайте в коридорі! Не бачите, в мене женщіна!

Двері поспіхом зачиняються.

Лікарка рішуче береться за Беллу.

- Белла, сімдесят восьмого року народження. Тисяча дев’ятсот. Чого ви прийшли? ЩО ВАС БОЛИТЬ?