Звірослов
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-4899-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Звірослов». Краткое содержание книги:
- Я не хитрую. Ви мені не подобаєтесь. Ви… пахнете конваліями!
Альберт Романович шарпається, як від удару в лице.
- Чоловік не може пахнути конваліями. Справжній чоловік не може.
Та пішла вона куди подалі, думає Альберт Романович, от ідіотка!
- Через два тижні можеш іти куди хочеш, - говорить Альберт Романович, повертаючись за свій стіл.
- Дякую.
Капітоліна простує до виходу.
- Останнє запитання, Капітоліна: а як ти збираєшся заробляти гроші?
Капітоліна ні секунди не вагається з відповіддю. Є речі, які вона просто знає.
- Ніяк. Жінка не повинна заробляти гроші.
Кінець січня. Усюди пахне весною, навіть у переході з «Хрещатика» на «Майдан Незалежності». Сьогодні неділя. Людей зовсім мало.
Не треба думати, що буде далі, думає Капітоліна, тримаючи в руках табличку «Гадаю по руці».
Оперна співачка і дідок з лупами теж на своїх місцях.
Головне бути впевненим, що ти робиш усе правильно.
Капітоліні страшно. Місто, яке спершу здавалося таким великим і добродушним, тепер по-драконячому сичить з усіх сторін.
Невже я зовсім не потрібна ТУТ?
- Зачєм ти тут стоїш? - раптом звертається до Капітоліни дідок з лупами.
У його голосі чується щось вороже.
- Правільно! - докидає оперна співачка. - Жени її, Алєксєй, в шию!
Капітоліна оторопіло дивиться на своїх сусідів.
- Чим я вам заважаю?
- Ти отвлікаєш нам клієнтів!
Дідок з лупами і оперна співачка підступають до Капітоліни.
- Пішла звідси вон! - кричать обоє. - Тоже мені, святоша!
П’ять луп в одній руці і п’ять в іншій погрозливо маячать у Капітоліни перед очима.
- Я вам ніяк не заважаю, - скиглить Капітоліна, - дайте мені спокій!
- Сказали тобі - пошла вон! Хіромантка нашлась!
Оперна співачка хапає Капітоліну за волосся і гне до землі. Капітоліна падає. Дідок з лупами копає її в живіт.
- Не бий її в живот, бий по почкам, - радить оперна співачка дідкові з лупами.
- Да вона крутиться! Не можу попасти!
Капітоліна не крутиться. Смиренно лежить на землі, у калюжі води, що завжди збирається в кінці переходу після вологого прибирання. Лампи на стінах мерехтять. Одинокі пасажири байдуже проходять повз, побрязкуючи сумками і рюкзаками.
Ось мені і прийшов амінь, думає Капітоліна, я нікому ТУТ не потрібна.
Нізвідки раптом з’являється чиясь гігантська тінь. Лунає один постріл - оперна співачка і дідок з лупами одночасно падають навзнак поруч з Капітоліною.
Хтось обережно підіймає Капітоліну на руки. Капітоліна розплющує очі.
- Коля? Що ти тут робиш?
Коля ніжно притискає Капітоліну до широких грудей.
- Відколи це такі молоді леді ходять самі, без лакеїв.
- Я не зобов’язана перед тобою звітувати, - хрипить Капітоліна, не маючи сили задерти носика, - ти мені не батько і не чоловік!
- Ну що ж, мені доведеться одружитися з тобою, щоб почути відповідь на своє запитання.
- Тільки через мій труп!
- Спокуслива пропозиція. Я думаю, ти будеш найвродливішою нареченою серед усіх покійниць.
Він схиляється і цілує Капітоліну в губи.
- Як ти смієш! - обурюється Капітоліна, однак не чинить жодного опору.
- А я не звик питати у жінки дозволу на поцілунок.
Капітоліна і Натаха підіймаються ліфтом на дев’ятий поверх.
- І що ти зараз скажеш, Капітоліна?
- Нічого. Подивлюся, хто там живе.
- Я не можу! Мені стидно!
- Не сци, Натаха.
Вони виходять на коридор дев’ятого поверху.
- Ось ця квартира, - Капітоліна тикає пальцем у старенькі дерев’яні двері і тисне на дзвінок.
- Боже, і чого я тебе слухаю! - молиться Натаха сама до себе. - Вічно куда-то з тобою встрягаю!
Двері відчиняються. На порозі - старенька бабця в поношеному вицвілому халаті.
- Що вам треба? - здивовано каже бабця. - Ви хто?
- Ми… ваші сусіди знизу, - Капітоліна ніяково потискає плечима. - Вибачте, що турбуємо вас.
Бабця опирається на палицю.
- Да пожалуста, - каже вона. - Що ви хочете?
- Скажіть, будь ласка, - Капітоліна запинається, - нащо ви… викидаєте черстві батони через балкон?
Бабця хвилину мовчить.
Зараз почне кричати, думає Капітоліна, однак бабця, судячи з усього, вже давно не може кричати.
- А що, упало комусь на голову, да?
Бабці соромно.
- Ізвінітє раді бога, - лепече вона, - я викидаю хліб посеред ночі спеціально, щоб нікого не поранити. А тут, видно, оплошала. Ізвінітє!
- Ні-ні, ви нікого не поранили, не переживайте так. Нам просто цікаво, навіщо ви це робите?
Бабця усміхається беззубою посмішкою.