Юрiй Луценко. Польовий командир
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-3924-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Юрiй Луценко. Польовий командир». Краткое содержание книги:
Зрештою, кордони відкрились, і люди пішли до пам’ятника. Міліція тим часом затримала вісьмох призвідців бійок. Натовп рушив під приміщення міліції, аби затриманих звільнили. Звільнили майже всіх, після чого люди повернулися на мітинг, пообіцявши по тих, хто залишився в ізоляторі, прийти по обіді.
У тому, що трапилося вдень на розі вулиць Банкової та Лютеранської, одні звинувачують владу, яка силами міліції вдалася до терору та провокацій, інші – опозицію, якій такий розвиток подій був аж надто вигідним. Колона демонстрантів зіткнулася з міліцейськими кордонами. У натовп полетіли димові шашки та гранати зі сльозогінним газом. У відповідь унсовці, що йшли попереду, кинулися на спецназівців. У повітрі засвистіли гумові кийки, демонстрацію дуже швидко розігнали.
Звичайно, від влади можна було чекати всього, чого завгодно. Проте не можна забувати і про ту обставину, що, на противагу владі, опозиція орієнтувалася насамперед на Захід і апелювала до утвердження західних демократичних цінностей. У зв’язку з цим і виникла версія про пряму причетність до організації цих сутичок Юлії Тимошенко. Знаючи, що за протистоянням опозиції і влади в Україні стежить насамперед західна преса, вона, мовляв, точно розрахувала: якщо почнеться серйозне зіткнення, це отримає розголос на весь світ. І, звісно, ситуація складеться не на користь влади.
Так і сталося. Кадри, на яких українські спецназівці в касках та бронежилетах лупцюють беззбройних людей кийками, розтиражували всі провідні інформаційні агентства світу. Про масові арешти україномовних молодих людей на вулицях Києва та на залізничному вокзалі, як і про засудження вісімнадцяти активістів УНА-УНСО до тюремного ув’язнення, з осудом говорила і писала західна преса. На користь діючій українській владі це явно не пішло. Популярність Кучми як лідера держави, і без того надзвичайно низька, опустилася нижче плінтуса. Влада поки що не виглядала аж такою розгубленою, проте ці події дали змогу самій Тимошенко зайвий раз протестувати з-за ґрат проти владного свавілля та беззаконня.
Юрій Луценко переживав те, що сталося, болісно. Додалися ще родинні проблеми: нещодавно помер батько, дружина Ірина народила другого сина, і Юрій кожного дня, поки існувало наметове містечко, після вечірнього розводу біг додому – треба було підмінити дружину і кілька годин сидіти біля ліжечка кількамісячного немовляти. Жінка переживала все це мужньо – вона завжди підтримувала чоловіка в його починаннях.
Лише один раз Юрій побачив її сльози. Ірина сиділа на кухні і плакала після того, як у телевізійних новинах передали про багатотисячний мітинг на центральній площі Харкова (за офіційним визначенням – найбільша площа Європи. – Авт.), учасники якого вийшли на підтримку президента Кучми. «Ти за них голову кладеш, а вони за Кучму плакатики тримають! Їм дають – і вони тримають!» – сказала вона, витираючи заплакані очі.
«З дружиною в мене склалося дуже здорово!»
Вони познайомилися в студентському гуртожитку.
Завдячувати цьому майбутнє подружжя має популярній у середині 80-х років минулого століття італійській естраді, і зокрема – телевізійному фестивалю в містечку Сан-Ремо, який транслювало польське телебачення та ретранслювало львівське.
Сім’я Ірини була родом із самого Львова, але згодом перебралася в Дубно, де батько дівчини працював начальником транспортного АТП, а мама – шкільною вчителькою. Вона була на курс молодшою за Юрія і навіть жила в сусідній кімнаті. Проте знаменита компанія, до якої входив Луценко, поводила себе дуже голосно. Двері в кімнату ніколи не зачинялися, життя вирувало там постійно. Некурящий Юрко нічого не мав проти, аби в приміщенні постійно стояв дим коромислом.
Звичайно, молоді парубки залицялися до сусідок. Друг Луценка Славко Максимець у пориві почуттів навіть так грюкав ногами в дівчачу стінку, що пробив у ній дірку. Тому, як згадує Юрій, спочатку майбутня дружина побоювалась і його, і всіх, хто мешкав у сусідній кімнаті. У ті часи їхнє спілкування обмежилося тим, що якось Ірина обережно постукала до сусідів і попросила цукру. Юрій натомість запропонував три банки варення – цукру саме не було. А потім її батько взагалі відселив доньку в більш спокійне місце двома поверхами нижче, пояснивши: «З цими вар`ятами краще справ не мати!» Мовляв, нічого хорошого від таких чекати не доводиться.