Юрiй Луценко. Польовий командир

Описувати виробничий процес непросто, особливо автору цих рядків, гуманітарію за освітою та способом мислення. Проте в результаті численних маніпуляцій з мікроскопами, кислотними сумішами, катодами, анодами та газом скляна пластина починає світитись. І перетворюється, наприклад, на табло для голосування, яке можна спостерігати по телевізору, коли показують засідання Верховної Ради.

Одначе не слід забувати, що друга половина 80-х років минулого століття була прикметна в першу чергу різким сплеском політичної та громадської активності громадян Радянського Союзу, а в Українській РСР до цього додавалося ще й пробудження національної свідомості. Поки що не йшлося про повалення комуністичного режиму, принаймні – в українському суспільстві. Насамперед активним громадянам хотілося свободи слова та свободи відстоювати свої переконання. Зокрема – шляхом створення нових політичних сил із яскраво вираженими національними ознаками.

Народний рух України, до назви якого тоді додавалося словосполучення «за перебудову», з просвітницької організації, заснованої комуністами, серед яких виявилося дуже багато письменників із когорти так званих «шістдесятників», швидко перетворився на політичну силу. Причому – досить авторитетну та впливу. Вчорашні вірні ленінці тепер критикували своїх колишніх соратників, наввипередки розвінчували радянську владу і займалися, серед усього іншого, активною просвітницькою роботою.

Не в останню чергу завдяки «рухівцям» люди дізнавалися про замовчувані, перебрехані та не популярні в радянські часи сторінки історії України. Виявилося, що наша історія – це суцільна «біла пляма». А головною подією цієї історії стала Переяславська Рада, де було проголошено про перехід України під російський протекторат і цим самим врятовано її від польського гніту. Власне, з того самого моменту, коли нам почали говорити, що все відбувалося не так, навіть більше того – нам відомо далеко не все, що відбувалося, Народний рух почав ставати альтернативною і досить авторитетною політичною силою. Насамперед – у західних регіонах України.

Для заводу, на якому працював Юрій Луценко, проникнення будь-якого вільнодумства виглядало ризикованою справою. Адже це був секретний завод, частина цехів якого працювала виключно на потреби всієї радянської «оборонки». До того ж робітники мали справу з золотом, що вимагало додаткової пильності й посиленої системи охорони. Тепер уявіть собі, що робітники підприємства, де кілька десятиліть поспіль заведено охороняти важливі для радянської влади секрети, раптом починають у курилках обговорювати теми, що ставлять під сумнів не лише авторитет цієї влади, а й основні принципи існування цієї держави. Таким чином, ставлення до її секретів і необхідності дотримуватись режиму, котрий дозволяє зберігати військову та державну таємницю, змінюється не на користь держави.