Криве дзеркало української мови
- Автор: Левицкий Иван Семенович
- Год: 1912
- Язык: украинский
- Год: Друкарня І. І. Чоколова, В. Житомірська № 20 д.
- Жанр: Лингвистика
Электронная книга - «Криве дзеркало української мови». Краткое содержание книги:
Проф. Грушевський в згадані мною його статті жаліється на нашу украінську публику, що вона не купує (певно галицьких) книжок. Але ж украiнська книгарня (Безак. № 8) стоiть виданнями украiнських авторів, а найбілше видданнями бувшоi Просвіти та дрібними украiнськими книжками для народа. А наша публіка тепер як купує будлі—яку украiнську книжку, то передніше розгортає йіі, переглядає, читає, і як книжка буде галицька, то кидає набік, бо с кількох фраз, навить як углядить—від, одразу постерегає, якого вона печева, бо за тим—від піде низка галицьких слів. Я бачив це в книгарнях на своі очі.
З цієї причини Галичини в останній час пішли на хитрощі й позаводили буцім—то видавницькі спілки... в котрих усіх спілників одна людина або дві з галичан. Це щось в пісьменстві схоже на політичні интриги та хитрощі на виборах в парламент або в сейм. Між усякими украiнськими спілками, як от „Вік", „Украiнський Учитель", „Час", „Лан", „Ранок" тільки одна спілка „Ранок" завжди видавала добросовісно і книжки, і украiнських авторів, Драгоманова й инчих, не псуючи йіх мови й правопису. Недавнечко зьявились видавництва „Лан" та „Зоря". Це галицькі не спілки, а один, або два галицькі пісьменики, котрі трошки виправили свою чудну мову, примитикували йіі до украінськоі й навить спростили правопис, хоч не зовсім, бо зоставили де-які форми й слова і пишуть замісць од, цей, це, життя, ждати, боявся, держать: — від, сей, се, житє, відчувань, в житю, чекати, тримати, помешканя, бояв ся, кроки й инчі польські й галицькі йім сподобні слівця. Певно це єсть остання поступка украiнцям і „найрішучійший" взорець для наших украiнських пісьмеників на будущий час. От видання спілки „Лан", котра видала книжечки д. Юрія Сірого: „Крим", „Подорож (це б..о, Мандрівка) краплі", „Житє (по нашому це не живоття, а—„житье") ростин" й инчі. Д. Сірий добренько виправив свою мову. Алє в ціх книжечках ми бачимо скрізь усі згадані вище галицькі „поступки" нам в правописі, як от — робило ся, від, сю, відійшов, житє і т. д. і це писано „для украiнських дітей"! А от видання галицькоi — ніби-то спілки „Зоря" (N 7, ціна 3 к. 1911 г. Киів), певно для украiнського народа, або для украінськоі молоднечі, „Морський Гайдамака" Бласка Ібаньєса. В ціх книжечках таксамо натуляно скрізь: від, се, сей, майже, розпач (польське слово, — одчай), пароплав, піднріємство й инча нісенітниця в перекладі якогось ніби-то И. Дмитрієва.
Як тільки видавництво „Вік" роспочало свою роботу, заходившись видавати украiнських авторів с перелицьовуванням мови (і в моіх книжках), проф. Грушевський намовляв і мене писати оті самі форми й слова: замісць украiнських слів — од, цей, життя, галицькі — від, сей, сю, жите i т. д. щоб надать украінські мові галицьке обличчя. Само по собі я не згодився на таке псування осердковоі мови, це б то мови сливе усієі российськоі Украіни до Кавказа, котрою писали на Украіні сто год наші классичні пісьменики, та й я сам тоді вже писав років с тридцать. Я добре знав, що ці усі стародавні слова й форми смішні для нашоi публіки. Окрім того, як пісьменик і вчитель літератури й россійськ. мови, я був добре досвідчений з історіі усякових літератур, що скрізь в Європі за грунт і основу книжньоі мови були взяті осередкові мови, маючі в своіх формах і лексіці найбілший район, а не усякові дрібні підмови й чудернацькі говірки, а часом мішанки на краях, межуючих з судсудніми націями. Але профессоровi Грушевському знать було байдуже за цей пісьменський загальний закон, бо він передніше од усього історик. А кожний літератор повинен звертати ввагу передніше од усього на мову своіх утворів, дбать за неі й поклюваться за йіі чистоту й народність. Тимчасом усім історикам байдуже за мову: в йіх на першому плані стоять історичні подіі, а не чистота мови й гарний стиль. Окрім того усякі стародавні акти, йіх чудна стародавня мова, усякі літописі несьвідомо псують мову йіх писаннів. Сливе в усіх істориків мова важка, тягуча, періодична, цупка. Щасливою вилучкою з цього правила були історики Драгоманів та Костомарів, бо вони були одночасно с тім і етнографи, збірали народні пісні й казки й видавали йіх. Це й є причина, що йіх украінська мова в писаннях стала й стане, як основа й грунт науковоі вищоі нашоі мови. А проф. Грушевський навить трохи глузує з пародньоі мови, називаючи йіі мовою „баби Мотрі". І ця помилка завела його книжню мову в якісь пущі та нетри старовинноі мішанини. Я вже тоді постеріг і догадався, хто дає направу (настроєніе) спільникам видавництва „Вік", щоб перекручувать мову й форми і в моіх писаннях, і в утворах инчих сьогочасних пісьмеників, та в збірниках, як от „Дубове листє (листя)", Літературний Збірник і т. д. Окрім галицьких видавиицьких буцім-то спілочок на Украіні недавно виникли й украінські спілки, закладяні молодими украiнцями, як от у Полтаві „Украiнський Учитель". „Укр. Учитель" видає книжечки зумисне мовою псованою, бо веде пропаганду росgовсюження на Украіні недоладньоі підмови. Для приклада ми виписуємо усі галицькі слова з одноi виданоi „Украінcьк. Учителем" книжечки: „Казки" Братів Гріммів. № 7. Ціпа 3 к. Переклад Гр. Щерстюка: відмовив, „кроків три", відрізнити, спіткала ніч (зостріла, захопила), людське помешкання (житло), втікли від свого помешкання, замислився, наслідком твоєі играшки буде те... І скрізь стоіть— від, ще й зверху апострофи: б'юсь, поб'ємось, з'явився. Само по собі, що ці казки видані не для дорослих, а для украiнських дітей, та ще й сільських. I міні одно чудно: ще й досі ніхто нігде не поставив в скобках значіння ціх польских слів — кроки (ступіні), мешкання (житло). Тим-то і до цього часу ніхто з читальників й не знає й не відає, що то за кроки, мешканнє, хоч йіх найчастіше потріпують деякі пісьменики. Гарний же цей „Украін. Учитель", шо напихає книжки для дітей отакими словами, і то не знезнавки й нетямучести. А от і д. С. Черкасенка книжечку „Яма" (№ 27. Ціна 1 к.) видав той таки псевдо-украінський „Учитель", де на обгортці вже не написано ні Полтава, ні Киiв, ні рік, тільки написано: № 27, десяток перший, кн. 6. Щось воно потаємне й чудне, щось вилучене о простору й часу, як буває в декадентських писаннях. Це все видавництво людей партіi з відомими нам тенденціями, котрі вже збанкротовані перед украінською публікою. І тут написано скрізь: в'їдливий, від того, брудні, п'є. Усе це написано не педагогично та ще й зумисне, с тенденціею, щоб привчать змалку дітей і молоднечу на Украіні до... польських слів, та до — від, сі, сей і т. д. щоб галицька книжня мова знайшла собі вже готовий грунт на Украіні й швидче прищепилась.