Язиката Хвеська

— Правильно, — кивнув Стас. — Гроші повертаються в сім'ю.

— До речі, про гроші, — поміняв тему Ріг. — Від нас, мужчини, вимагають нових сенсацій. Білий Чаклун — це добре, але за ці три тижні читацьку увагу серйозно привернула тільки стаття Максима Бойка про мавпу-втікачку. І то, скажу вам, не на довго. Значить, нам зараз потрібна нова сенсація, яка б, до всього іншого, виступила противагою Білому Чаклуну. Від того, що люди дзвонять сюди і його шукають, нам жодної фінансової вигоди. До того ж, — багатозначно промовив редактор, — не треба пояснювати, хто наш власник. І що він може, пояснючи своє рішення економічною кризою, в один момент зменшити фінансування. Що призведе до скорочень, люди втратять роботу, а все через кого?

Спіймавши погляд Рога на собі, Сєва Присяжний знизав плечима.

— Через некомпетентних працівників, які не здатні знайти сенсацію! — урочисто промовив шеф. — Такі працівники, як правило, скорочуються першими. Все ясно? Ідеї є, мужчини?

Запалу тишу порушив невпевнений голос Бабкіна.

— Може, той… Ну, Чорний Чаклун до нас тепер завітає… І скаже: все, що говорив Білий Чаклун — мутотень…

— Досить чаклунів, — відрізав Ріг. — Згодні?

Троє дружно кивнули.

— Я радий, що ви мене правильно зрозуміли, — задоволено сказав редактор. — Взагалі, я вам ускладнюю вам завдання. Про інопланетян на Лисій горі, Бабкін, писати дуже просто. Відтепер, панове, мені потрібна ілюстрація до кожного матеріалу.

— Так стаття про інопланетян же з фотографією, — спробував захистити плоди своєї розумової діяльності Бабкін.

— Там що, сфотографовані інопланетяни на Лисій горі? Там, Бабкін, фото якогось місцевого дядька, який за сто грамів і пиріжок бачив зелених чоловічків і дозволив себе з цього приводу сфоткати. Признайся чесно, і не мені — собі: халтура. Нормальна ілюстрація повинна підбиратися від сьогодні ось за яким таким принципом. Пишемо про інопланетян — їх і фотографуємо. Оптимізація наповнення газети, всім ясно? Присяжний, хлопчика з хвостом — твоя робота?

— Моя, — не без гордості відповів Сєва.

— Не маю нічого проти, — кивнув Ріг. — Але якщо наступного разу писатимеш про дівчинку з рогами — вказуй хоча б приблизну адресу та вік цієї дівчинки. І, головне, давай фото не її бабусі, а самого феномена. В смислі, самої дівчинки. Її роги — крупно. Є?

— Є, — зітхнув Сєва.

— Тепер — знову до тебе, Бабкін. Ти готував статтю про тітоньку, в якої сусіда — вовкулака?

— Визнаю свою провину, — погодився Костянтин.

— Провина твоя, Бабкін, в тому, що ілюструєш ти цю статтю фотографією собаки цієї тітоньки, яка гавкає на двері перевертня. Мені ж потрібне фото самого перевертня. Бажано — в процесі перетворення людини на вовка. Нехай весь буде нормальним, тільки одна рука чи нога — звірячою лапою. Крім того, мені потрібна розмова з самим перевертнем, а не тільки з його сусідкою.