Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
Налаштована Валя Заєць була по-вовчому, через це трійця вирішила швиденько відступити.
— Брек! — виставив перед собою руки Максим. — Один момент —і всі твої проблеми з Білим Чаклуном ми на сьогодні вирішимо.
— Легким порухом руки, — додав Сєва.
Працювати зовсім не хотілося, а заспокоїти Валю Заєць таки треба. Адже, навіть якщо виникне потреба працювати, вона своїм бурчанням не сприятиме створенню робочої обстановки. Тому компанія подалася в протилежний кінець приміщення, де примостилися дівчата, чий відділ займався виключно соціальними проблемами.
Провівши трійцю незадоволеним поглядом. Валя якійсь час послухала телефонний дзвінок, переконалася — справді шукають Білого Чаклуна. Бо інші люди по інших справах так довго і наполегливо не дзвонять. А тоді, вкотре пояснивши, де і коли можна застати Білого Чаклуна, підвелася і пішла в коридор, де вже півроку стояв кавовий автомат.
Кавовий автомат зовсім не цікавив дівчата з відділу соціальних проблем.
На відміну від решти працівників «Фокусу-плюс», дівчата з «соціального» відділу старанно економили на походах до кавового автомату. У їхньому закутку стояв чайник, щодня хтось із них приносив випічку, більше їм у житті нічого не треба. Ось і зраз вони, заливши окропом розчинну каву, запивали нею кекси.
Ці троє дівчат займалися здебільшого тим, що приймали дзвінки громадян, терпляче вислуховували історію про чергову невиплачену пенсію або протікаючу стелю. Тоді записували номери телефонів тих, від кого, на думку скаржника, залежить оперативне вирішення тієї чи іншої проблеми. Іноді по черзі намагалися додзвонитися за цими номерами, і якщо вдавалося — представлялися і запитували, коли перестане текти стеля в квартирі за названою адресою. Отримавши відповідь на зразок: «Це не в нашій компетенції», дівчата писали статті наступного змісту: у квартирі пенсіонерки Прокопенко вже третій місяць тече дах, а бездушний чиновник Комаров не бажає брати на себе відповідальність за таке неподобство. Якщо їм щастило, і редакційний фотограф був вільним, дівчата давали йому адресу пенсіонерки, аби він сфотографував її на фоні протікаючої стелі.
На цьому участь преси у вирішенні соціальних проблем громадян завершувалася.
— Як із понеділка народ? — поцікавився Максим. — Скільки ображених?
— Вже четверо, — відповіла, прожувавши, Люда Марусенко. — Пенсіонери. Ті, в кого нема сьогодні бажання йти зранку по своїх районних поліклініках і ставати в черги, аби їм тиск поміряли.
— На що скаржаться громадяни України? — Сєва, наче так і треба, підхопив кекс і відкусив половину. Ніхто з дівчат нічого йому не сказав: справді, так і треба…
— Двоє — на ЖЕК. Дах тече, а в ЖЕКу бюрократи не чухаються, — пояснила Оля Ольжич. — Бери ще, це я сама пекла.
Замість Сєви пропозицією охоче скористався Максим.
— Ай-ай-ай! — театрально зображуючи гнів, вигукнув він. — Бюрократи! Негідники! Найманці Москви! Хіба заради цих бюрократів ми мерзли на Майдані, а, мужики? Дякую за кексик, Оль. Що у вас там іще?
— Дитячий майданчик біля одного будинку не ремонтують, — озвалася Світлана Мудрик. — І оце останній раз подзвонила тітонька. Заявила, що в країні бардак, а ми нічого не робимо.
— А хто робить? — поцікавився Сєва, прожувавши другий шматок кексу.
— Ніхто нічого не робить, — сказала Світлана.
— Ага, — кивнув Бойко. — Бардак, значить. А хто конкретно винен, тітонька не сказала?
— Бойко, тобі зранку теж нема чого робити, як і стареньким київським пенсіонерам? — запитала Оля Ольжич.
— Тут, Оль, питання серйозне, — промовив Максим. — Глобальне, можна сказати. Чого конкретно вона хотіла? Когось взути за бардак?
— Аби наша газета написала, коли буде порядок, — пояснила Світлана.
— Через місяць, — упевнено заявив Бабкін.
— Що — через місяць? — не зрозуміла Люда Марусенко.
— Порядок буде через місяць. Так і кажіть їй та всім іншим, хто дзвонить. За місяць багато чого може статися.
Дівчата дружно знизали плечима.
— Пенсіонери залишали якісь телефони своїх кривдників? — запитав Бойко. — Особливо мене цікавлять координати отих бездушних ЖЕКів. Взагалі дуже добре було б, аби ці громадяни лишили телефони начальників, куди повинні подзвонити з редакції газети і навести порядки.
Люда Марусенко мовчки підсунула йому клаптик паперу. Бойко не помилився: в дев'яти випадках із десяти всі, хто скаржиться «соціальному відділу» на неподобства, мають та охоче дають телефони тих, хто у цих неподобствах винен.
Переписавши номери, Бойко кивнув колегам, і вони з почуттям виконаного обов'язку повернулися до рецепції, де вже примостилася Валя Заєць із кавою.