Скарб Зеленого Байраку
- Автор: Недоля Игорь
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. О. Носенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Скарб Зеленого Байраку». Краткое содержание книги:
Крім повісті, у книжці вміщено оповідання «Камея Фемістокла». Письменник цікаво малює історію твору античного мистецтва, захоплююче описує, як створювалася камея, як потім опинилася під руїнами стародавнього міста.
У книжці є багато такого, про що з інтересом дізнається молодь.
Цю розмову чула молода вчителька. Вона наздогнала Ганну, коли та вийшла з кабінету, сказала свою адресу і запросила прийти з дівчинкою до неї додому. Звали вчительку Ольга Іванівна, а жила вона недалеко від будинку Шнейдерів.
Увечері, в неділю, коли пані поїхала до знайомих, Ганна й Оксана підійшли до невеликого будиночка і подзвонили.
Ольга Іванівна відчинила їм і провела до кімнати. В кімнаті, були стіл, піаніно, канапа. Біля стіни книжкова шафа.
Ольга Іванівна вислухала Оксанину історію, перевірила її знання. Дівчина з деяких питань знала більше, ніж її ровесниці-гімназистки. Послухала вчителька, як співає Оксана.
— Вчаться у нас в гімназії дочки чиновників і купців, є й дворянки. Що таким треба? Закінчать гімназію, в батьків грошей багато, повиходять заміж, швидко забудуть все, чому ми їх навчали. Тебе, Оксано, в гімназію не приймуть, а вчитися треба. Приходь до мене, будеш учитися всього за програмою гімназії, а там буде видно. Та й співати тобі треба навчитися правильно — голос у тебе гарний, співаєш, як пташка — без науки.
— Як же правильно співати? Я почую пісню і запам’ятаю її, — здивувалась Оксана словам Ольги Іванівни.
Усміхнулася вчителька:
— Це так, слух і музикальна пам’ять у тебе чудові, але цього замало. Он лежать ноти, ти їх не розумієш, а я легко читаю і знаю, якої висоти звук, що його передає значок-нота. Пташка теж співає, добре чи погано, її ніхто не вчив, а людина може навчитися співати якнайкраще.
Ганна не знала, як уже й дякувати вчительці.
Другого дня Ольга Іванівна разом з Оксаною купили потрібні підручники. І почала Оксана вчитися.
Ольга Іванівна полюбила свою ученицю. Часто й ночувати лишала в себе.
Одного вечора у Ольги Іванівни зібралося кілька її колег-вчителів. Незабаром прийшла і Оксана. Спершу вона трохи зніяковіла перед незнайомими, а потім спокійно відповідала на всі питання.
Це був ніби екзамен, незвичайний, але серйозний. Оксані ставили питання спочатку прості, потім складніші.
І дівчина непогано склала цей екзамен, хоч на деякі питання і не відповіла. Вчителі зрозуміли, що Оксана — здібна, добре розвинена і, головне, уміє думати.
На другий день в учительській розмовляли про Оксану. Ольга Іванівна доводила, що допитлива обдарована дівчина повинна здобути освіту. їй треба вчитися в гімназії.
До баронеси пішли поважні вчителі.
Трохи здалеку почав викладач російської мови Ілля Іванович Покровський:
— Багатьох учениць я бачив за тридцять років викладання в гімназіях. Різні були: старанні й ліниві, тупі і здібні, але такої, як Оксана Толок, у мене не було. Ця дівчина — мов коштовний камінь. Коли цей камінь огранити наукою, то йому й ціни не складеш. Ми повинні допомогти їй досягти того, на що вона здатна.
Баронеса скривилась, тонкі губи хоч і зібралися в люб’язну усмішку, — з цим учителем рахувалася навіть норовлива пані директриса, — але очі стали злі, і вона сказала:
— Мені відомо, пане Покровський, що уже й ви почали гранити цей коштовний камінь. Але пам’ятайте одне: доки я тут, вона в гімназії не буде. Дочку покоївки і конюха, дочку вбивці Едуарда Шнейдера не можна приймати до гімназії. Мушу попередити вас, панове, — звернулася до всіх учителів, — що полковникові жандармерії не подобаються ваші збориська під приводом навчання цього дівчиська. Це може відбитися на вашому спокої та подальшій службі в гімназії. У мене все.
— Ні, не все. Якщо так, то я подаю у відставку! — спалахнув Покровський.
— Можете подати прохання, — холодно мовила баронеса.
Так і не прийняли Оксану до гімназії.
Революція
Туманного вечора наприкінці лютого Оксана прийшла до Ольги Іванівни. В кімнаті сиділи і стояли вчителі гімназії та реального училища.
Серед них вирізнявся учитель жіночої гімназії Сергій Петрович, високий і стрункий, у солдатській гімнастьорці. Лівий рукав гімнастьорки був засунений за ремінь, на грудях висіли два хрести, білий Георгій і червоний — з мечами. Сергій Петрович недавно приїхав з госпіталю, де довго лежав після тяжкого поранення і операцій.
Ольга Іванівна обняла дівчину.
— Оксано, ти чула? У нас немає царя! Буде республіка, буде свобода, рівність, братерство. Усі рівні. Усі — громадяни великої і вільної Росії. Тепер ти вчитимешся в гімназії.
— Завтра підемо до баронеси, — додав Сергій Петрович.
Вранці другого дня Ольга Іванівна, Оксана та Сергій Петрович з усіма своїми орденами та медалями прийшли до директриси.