Скарб Зеленого Байраку

Гуго знав і про інші колекції різьблених каменів у Росії і чекав того моменту, коли вони перейдуть у просторі кімнати його родового будинку в Кенігсбергу.

Коли фашисти окупували Керч, Гуго прилетів сюди — адже тут зберігалася камея, про яку стільки писали в журналах. Але в Керчі йому довелося розчаруватися: у спорожнілих залах музею не було нічого.

Невдовзі німцям стало відомо, що музейні цінності лежать біля причалу в напівзатонулій баржі. За наказом коменданта фашистські солдати підняли цінності на поверхню.

Як і кочовики, «культурні» грабіжники ховали до кишень витвори старовини. Багато древніх речей із глини та скла розбили й розтрощили важезні солдатські чоботи.

Літньому унтер-офіцерові поталанило. Він схопив камею Фемістокла, та цієї миті показався Тірпіц. Унтер-офіцер засунув камею в рот, мало не вдавився своєю здобиччю. І все-таки камею довелося віддати.

Радісно засвітилися холодні Тірпіцеві очі, коли він забачив твір Фемістокла.

За кілька місяців аматор камей поїхав до Кенігсберга. Свою здобич Тірпіц поклав на світлому оксамиті у дзеркальній шафі. А в папці з газетами й журналами, які містили повідомлення про камею, на одному аркуші він зробив гордовитий напис: «1942 рік. Камея Фемістокла у мене. Моє зібрання — найкраще сховище для такого твору мистецтва».

Щомісяця у шафах і на полицях грабіжника з’являлися нові твори мистецтва, привезені з Радянського Союзу. У нього були не тільки античні різьблені камені, але й твори Сходу та Китаю.

В 1945 році Кенігсберг оточили радянські війська. Тірпіц зібрався тікати. Найцінніші твори мистецтва поклав у валізи. Але тікати було нікуди. І грабіжник у мундирі надійно сховав награбоване, вирішивши, що коли-небудь Кенігсберг знову стане німецьким містом і колекції залишаться на своїх місцях.