Вигнанці

— З вашою могутньою допомогою, отче мій.

— О, можете бути певні, я не пропущу нагоди просунути добре діло.

— Якщо ви візьметесь за нього, справу треба вважати вирішеною.

— Але є одна особа, яка має більше значення, ніж я.

— Фаворитка де Монтеспань?

— Ні, ні, її час минув. Це мадам де Ментенон.

— Я чув, що вона набожна.

— Дуже. Але вона не полюбляє мого ордена. Ментенон сульпіціанка. Проте не виключена, можливість спільного шляху до однієї мети. От якби ви поговорили з нею, ваше преподобіє.

— Від усього серця.

— Доведіть їй, яке богоугодне діло вона зробила б, сприяючи вигнанню гугенотів.

— Я доведу.

— А на відплату ми з нашого боку допоможемо їй… — він нахилився і шепнув щось на вухо прелатові.

— Що? Він цього не зробить.

— Але чому? Адже королева померла.

— Вдова поета Скаррона!

— Вона благородного походження. Їх діди колись дуже приятелювали.

— Це неможливо!

— Я знаю його серце і кажу, що навіть дуже можливо.

— Звичайно, вже коли хто знає його таємниці, то це ви, мій отче. Але така думка не приходила мені в голову.

— Ну, то хай загляне тепер і залишиться там. Якщо вона прислужиться церкві, то церква допоможе їй… Але король робить мені знак, і я мушу поспішити до нього.

Тонка, темна постать сквапно прослизнула серед натовпу придворних, а великий єпископ із Mo залишився на місці, низько схиливши голову і весь поринувши в роздум.

На цей час увесь двір зібрався в «Grand-salon», і величезна кімната наповнилась шовковими, оксамитними та парчевими вбраннями дам, блиском самоцвітів, віянням розмальованих віял, маянням пір'я й егретів. Сірий, чорний і коричневий одяг пом'якшував яскравість барв. Якщо король у темному, то всі мусять бути в одежі такого самого кольору, і тільки сині мундири офіцерів та світло-сірі гвардійських мушкетерів нагадували перші роки царювання, коли мужчини змагалися з жінками в розкоші й пишноті туалетів. Та якщо змінились моди на одяг, то ще більше змінилися манери. Бездумна легковажність і колишні пристрасті, звичайно, не могли зникнути зовсім, але пошесть була на серйозні обличчя й розумні розмови. Тепер у вищому світі розмовляли не про виграші в ландскнехт, не про останню комедію Мольєра чи нову оперу Люллі, а про шкоду янсенізму, про вигнання Арно із Сорбонни, про зухвальство Паскаля, про те, хто кращий з двох популярних проповідників — Бардалу чи Массільйон. Так під химерно розписаною стелею, по розмальованій підлозі, оточені безсмертними творами художників у дорогих позолочених рамах, рухались вельможі й пишні дами, намагаючись підробитися під маленьку темну постать, силкуючись бути схожими на того, хто сам так розгубився, що тепер вагався у виборі між двома жінками, які грали гру, де ставками були майбутнє Франції і його власна доля.