Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий». Краткое содержание книги:
До тому додається алфавітний покажчик творів, вміщених у цьому виданні, і бібліографія українських перекладів з Дж. Лондона.
Незабаром, коли я був уже в Бокас-дель-Торо, посланець від Леонсії приніс мені мою обручку. Ось як стоїть справа. Я почував себе препогано. І, не наважуючись повернутись туди, де Солано й решта населення прагнули позбавити мене життя, приїхав сюди вдавати з себе пустельника і порпатись у землі заради Морганових скарбів… Але я й досі ще не знаю, хто загнав ножа Альфаро. Знайшовши вбивцю, я міг би виправдатись перед Леонсією і всіма Солано, а тоді, безперечно, і одружився б із нею. Тепер, коли, все вже минуло, я мушу визнати, що Альфаро був гарний хлопець, хоч і втрачав самовладу з першої ж чарки.
— Ясно, як день! — промурмотів Френк. — Немає нічого дивного, що її батько та брати хотіли прострелити мене. Що довше я дивлюсь на тебе, то більше бачу, що ми схожі, як дві горошиночки, за винятком моїх вусів…
— І цього, — Генрі закасав рукав і показав на лівому передпліччі довгий, вузький білуватий шрам. — Я його дістав, ще малим бувши. Упав із вітряка крізь скляний дах у теплицю.
— Слухай тепер, — мовив Френк, і лице йому розпашіло від думки, що склалась у нього в голові. — Комусь треба врятувати тебе від цієї халепи, і це буде той, хто зветься Френком, один із спільників компанії «Морган і Морган». Ти лишишся тут або переїдеш до Телячого острова й почнеш там копати, а я повернусь і розповім усе Леонсії та її родичам…
— Якщо вони не вб'ють тебе перше, ніж ти спроможешся розповісти їм, що ти — не я, — гірко зауважив Генрі. — З тими Солано чиста морока. Вони спершу стріляють, а потім починають розмовляти. Вони не захочуть і слухати ніяких доказів, поки не вб'ють супротивника.
— А проте я все-таки спробую, — наполягав Френк, бо йому кортіло усунути непорозуміння між Генрі й дівчиною.
Але спогади про ту зустріч будили в ньому дивні почуття. Йому було шкода, що та чарівна дівчина належить людині, такій подібній до нього. І Френкові знову привиділась її постать там, на березі, коли під владою двох протилежних почувань вона то цілувала його, то зганяла на ньому свій гнів і зневагу. Він несамохіть зітхнув.
— Ти чого зітхаєш? — глузливо спитав Генрі.
— Леонсія надзвичайно гарна дівчина, — щиро відповів Френк. — Але ж вона твоя, і я маю за обов'язок повернути її тобі. Де обручка, що вона тобі прислала? Коли протягом тижня я не надіну її на палець Леонсії й не буду знову тут з добрими новинами, можеш відрізати мені вуса разом із вухами.
За годину капітан Тріфзен на знак із берега вислав човна до Бичачого острова, і юнаки почали прощатися.
— Ще дві речі, Френку. По-перше, я забув сказати, що Леонсія зовсім не Солано, хоч і вважає ніби це так. Це розповів мені Альфаро. Її лише прийнято як дочку, і старий Енріко обожнює її, хоч у неї нема ні краплі крові ні його, ані його породи. Альфаро ніколи не переказував мені подробиць, а тільки твердив, що вона не іспанка. Я не знаю навіть, англійка Леонсія чи американка. Вона добре розмовляє англійською мовою, бо навчалась в якомусь пансіоні. Бачиш, її взято до родини ще немовлям, і вона певна, що Енріко їй батько.
— Не дивно, що вона так на мене накинулась, подумавши, ніби я це ти, — всміхнувся Френк. — Вона ж бо гадала, Що ти вгородив ножа в спину її дядькові.
Генрі кивнув головою і повів далі:
— Друге зауваження, дуже важливе. Річ у тутешніх законах або, краще сказати, у відсутності законів. У цій глушині люди роблять, що хочуть. До Папами неблизький світ, та й губернатор цього штату, чи округи, чи як там вони його називають, старе сонливе луб'я. А начальник поліції в Сан-Антоніо така людина, що з ним треба матися на бачності. Це — маленький цар у цьому лісовому закутку й справжня потвора. Затям собі добре. Злочин — то занадто лагідне слово для деяких його вчинків, бо він жорстокий і хижий, як тхір. Найбільша його насолода — скарати когось на горло. Він шалено любить вішати. Стережись його, хоч що б ти робив… Ну от, оце й усе… Отже, половина знайденого на Бичачому — твоя… І гляди, щоб ти надів обручку на палець Леонсії.