Об’єкт 21
- Автор: Сапарин Виктор Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Об’єкт 21». Краткое содержание книги:
Як відбувся цей політ? Що за чудодійна палиця була в руках невідомого? Невже вона підтримувала його в повітрі?
Про це і про інші незвичайні речі розповість читачам оповідання сучасного російського письменника В. С. Сапаріна «Кришталевий серпанок». У книзі вміщені також оповідання «Об’єкт 21», «Нитка Аріадни», «Таємниця кулі з цифрою «сім», «Чарівні черевики». Різноманітні за тематикою, вони захоплюють читача динамічним сюжетом і цікавими науковими передбаченнями.
— Атомна енергія? — спитала Ганна Іванівна, дружина лікаря.
— І атомна і будь-яка інша, що, кінець кінцем, перетворюється на електричну. При цьому електростанція може спокійно собі стояти на березі, а її енергія рухатиме мотори багатьох пароплавів.
— Передача енергії без проводів?
— Це одне вирішення проблеми. Але є й інше. Без будь-якого складного обладнання воно дозволяє використати електричну енергію не тільки на великих суднах, а навіть на моторному човні.
— Як?
— А ось так.
Інженер дістав з кишені малесенький картонний циліндр, схожий на великий патрон від мисливської рушниці. На циліндрі була наклеєна барвиста етикетка. Я впізнав круглий жовтий місяць і червоні блискавки, що розходилися від нього, — символ електричної енергії — на блакитному фоні.
Де я вже бачив цей малюнок? Ага, згадав! Це ж ті самі кружечки й блискавки, що були на обгортці, яку принесли тоді з друкарні. Тільки там кожен колір було відтиснуто нарізно, а тут різноколірні кружечки з’єдналися.
— Що всередині?
— Енергія. І її вистачить, щоб усі ваші чайники й каструлі забезпечували вас смаженим і вареним протягом року.
На засмаглому обличчі інженера з’явилася вдоволена посмішка. Я зустрічав уже цей вираз задоволення від праці і гордості за неї на обличчях людей, які не відділяють чужих успіхів од своїх.
— Що це, акумулятор? — спитала Ганна Іванівна.
— Так, дослідний. Ви зустрінете зараз такі акумулятори по всьому Заполяр’ю. Вони тут випробовуються. Уявляєте, — інженер підвищив голос, — корабель-електроплав бере на борт кілька ящиків таких штучок і може вільно плавати протягом усієї навігації. Ці акумулятори вже вийшли з лабораторії і тепер перевіряються. Одні в Арктиці — в умовах незвичайного холоду, другі, навпаки, — в пустелях жаркого півдня, треті — в субтропіках, де мало не кожен день дощі, і так далі.
— І вони заряджені енергією від звичайної теплової станції? — поцікавився я.
— Можливо, — посміхнувся наш співрозмовник. — Але це не має особливого значення. Акумулятори зберігають електричну енергію, добуту будь-яким способом. А взагалі цей винахід, — він показав на картонний циліндрик, — матиме дуже широке застосування.
Про це я вже знав. Мене цікавило інше.
— А що означає місяць на етикетці? — спитав я.
— От цього я не можу вам сказати, — знову засміявся інженер. — Вважатимемо, що це просто заводська марка…
Було зрозуміло, що інженер просто не хоче повідомляти подробиць випадковим супутникам. Мені ж весь час здавалося, що всередині картонного циліндрика, якого тримав у руках мій супутник, міститься енергія місячного притягання. Та сама енергія, що, можливо, примушувала світитися ліхтарик Геннадія Степановича, який я віз з собою. Енергія морських припливів.
Сучасні повітряні подорожі не відзначаються довготривалістю. Наш літак уже котився по бетонній доріжці Загорянського аеродрому…
З одного літака я тут же, в аеропорту, пересів на інший.
Поки новий літак готували до відльоту, я встиг тільки пообідати і надіти полярне обмундирування: кабіна в цьому літаку не обігрівалася, не те що в рейсовій машині.
«Ну от, починається провінція, — подумав я, натягуючи хутряні торбаси. — Чого б-не поставити електричну пічку, яку можна було б підключати до одного такого патрона!»
Та коли я заліз у кабіну, то побачив, що там, власне, нічого опалювати. Я був єдиним пасажиром у цьому вантажному літаку, призначеному для перевозок продуктів, які швидко псуються. Величезний кузов, разів у півтора більший, ніж товарний чотирьохосьовий вагон, був заповнений ящиками й бочками. Мене, так би мовити, підвозили на попутному повітряному грузовику.
Звичайно, я міг би дочекатися пасажирської машини, але сам наполягав на тому, щоб мене відправили якнайшвидше.
«Як же цей сарай з крилами сідає? подумав я — Адже йому потрібна доріжка кілометрів два!» Я згадав невеличку посадочну площадку біля бухти Капризної, де ми сідали багато років тому.
Але пілот на моє запитання заспокійливо відповів, що в Арктиці пасажирські та вантажні авіатраси зараз обладнані всім необхідним, крім того, повітряний «битюг» — експериментальна машина і не боїться вимушених посадок. Він звернув мою увагу на шасі літака.
Під фюзеляжем було багато широких коліс невеликого діаметру — я налічив їх шістнадцять пар. Цей гігант сідав прямо на черево і котився по землі на своїх колесах, мов на роликах, довільно і сильно гальмуючи.