Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-129-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.». Краткое содержание книги:
Підручник створено на основі курсу лекцій, прочитаного в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів, а також для тих, хто цікавиться філософсько-правовими проблемами.
2. Залежно від розуміння сенсу права слід розрізняти «старе» і «нове» природне право. Перше характерно для традиційних суспільств, де передбачалася природна нерівність людей, і тому справедливість тлумачилася з акцентом на групові привілеї — дворянству, духівництву тощо за принципом «кожному за його силою і чином». Нове природне право розумілось як основний закон розумного суспільного ладу, що формується. У наш час воно набуло назву прав людини. У XVIII ст. «природжені» права дістали статусу «невідчужуваних прав», що обмежували свавілля держави і встановлювали відносини свободи і рівності не тільки між громадянами, а й між громадянами і державою.
3. За способом обґрунтування ідеї права концепції «нового природного права» можуть бути розділені на натуралістичні, деонтологічні та логоцентричні, що різняться за тлумаченням онтологічного статусу природного права. Останнє розумілося відповідно як таке, що існує до позитивного права (як закон природи), над позитивним правом (як моральний ідеал) і в самому позитивному праві (як його розумне ядро). Ці три типи класичних вчень природного права представлені ключовими фігурами філософії права Нового часу — Дж. Локком, І. Кантом і Г. Гегелем.
4. Залежно від виділення різних епох у розвитку філософії і всієї культури в цілому (класика і сучасність) концепції природного права можна поділити на класичні і сучасні (некласичні). Такий поділ важливо враховувати, оскільки трапляються твердження, начебто природно-правове мислення вичерпало себе. З цим не можна погодитися. Вичерпали себе лише певні історичні форми такого мислення. Законною спадщиною традиції природного права є сучасні теорії справедливості.
Отже, найважливіша мета методології філософії права — аналіз світоглядно-методологічних можливостей конкуруючих типів праворозуміння, серед яких основними є правовий позитивізм і теорії природного права. У той же час для уявлення більш повної картини методологічних моделей сучасного правопізнання необхідно звернутися до аналізу таких способів осмислення і обґрунтування права, як об’єктивізм, суб’єктивізм та інтерсуб’єктивність.
§ 3. Способи обґрунтування права: об’єктивізм, суб’єктивізм, інтерсуб’єктивність
Як відомо, позитивізм не порушує питання про те, на підставі чого встановлюється правопорядок, оскільки право для нього існує як фактична даність. Способи ж обґрунтування права розрізняються залежно від того, яка реальність подається як джерело правових смислів.
У рамках класичної філософської традиції виділяються, як правило, дві групи філософсько-правових теорій: об’єктивістські (матеріалістичні) і суб’єктивістські (ідеалістичні). Терміни «об’єктивізм» і «суб’єктивізм» у цьому разі є похідними від категорій об’єкта і суб’єкта, вони дають можливість розрізняти правові концепції залежно від уявлень про те, чи набуває правосвідомість правових смислів з об’єкта, об’єктивних відносин, чи із суб’єкта, самої свідомості.
Розглянемо докладніше ці основні способи осмислення і обґрунтування права.
Правовий об’єктивізм. Світоглядно-методологічною підставою правового об’єктивізму виступає матеріалістична установка виведення всіх ідеальних смислів з «життя», об’єктивної реальності. Тому правовий об’єктивізм розглядає право як частину іншої, ніж вона саме, реальності. Тут право з’являється як «занурене» у глиб дійсності, життя. Правопорядок і правосвідомість пояснюються «знизу», з їхнього життєвого значення. Правова реальність розглядається як реальність суспільних відносин, у глибині яких слід шукати підстави права, розгадку таємниці його сутності.
Залежно від того, які відносини вважаються основними, виділяють різні об’єктивістські теорії.
Прихильники юридичного біологізму глибинні основи права вбачають у біологічній організації людини, фундаментальних біологічних потребах, що задовольняються за допомогою права (фрейдизм, біологічна антропологія, соціобіологія та ін.).
Юридичний економізм (марксизм) виходить з того, що існуючі економічні відносини відбиваються в людській свідомості і становлять сенс правопорядку.
У рамках політичного об’єктивізму правовий порядок розглядається як вираз існуючих владних відносин, як це було у Н. Макіавеллі і Т. Гоббса. «Влада, а не істина творить закон» — таким є кредо цього напрямку.
До культурно-історичному об’єктивізму можна віднести відому «історичну школу права» (Г. Гуго, Ф. Савін’ї, Г. Пухта). Відповідно до цієї школи право виникає спонтанно з надр народного духу, будучи невід’ємною частиною цілісної культури народу.