Сніговик

Харрі та Катрина сіли в машину й подалися вниз вулицею Хіркедалсвейєн у напрямі до Майорстуа.

– Що ви перш за все відзначили, коли ми приїхали? – звернувся Харрі до напарниці.

– Те, що там живуть зовсім не споріднені душі, – відповіла Катрина, пролітаючи повним ходом пункт в’їзду на платну дорогу. – Швидше за все, у них нещасливий шлюб. На додачу керує в родині чоловік.

– Гм. А чому ви так подумали?

– Ну, це цілком очевидно, – посміхнулася Катрина і поглянула в дзеркало заднього виду. – Відмінність у смаках.

– Поясніть.

– Ви бачили цей потворний диван та столик у вітальні? Типові меблі «під дев’ятнадцяте століття», куплені людиною двадцятого століття. Але обідній стіл з вибіленого дуба з алюмінієвими ніжками вибирала вона. До того ж, це «Вітра».

– Що за «Вітра»?

– Фірма. Швейцарська. Дорога. Така дорога, що якби вона купила доволі пристойні копії, а не оригінал, добряче зекономила б на обстановці для всієї цієї чортової вітальні.

Харрі відзначив про себе, що чортихнулася Катрина не так, як це роблять зазвичай. У її вустах лайка звучала якимось контрапунктом, котрий зайвий раз підкреслював її приналежність до вищого класу.

– Ну то й що?

– Зрозуміло, що у такому крутому будинку, та ще й у такому районі Осло гроші – не проблема. Але їй не дозволили змінити його диван та столик. А коли людина без смаку, але з явним інтересом до інтер’єра, наполягає на своєму, – то зрозуміло, хто в домі хазяїн.

Харрі кивнув, більше своїм власним думкам. Перше враження його ніколи не обманювало. Катрина Братт виявилася розумницею.

– Тепер розкажіть, що ви думаєте, – попросила вона. – Це ж наче як я маю у вас вчитися.

Харрі ковзнув очима по старій, багатій традиціями, але абсолютно нереспектабельній забігайлівці під назвою «Лепсвік»:

– Я думаю, Бірта Беккер залишила дім не зі своєї волі.

– Але жодних слідів насильства немає!

– Бо все було добре сплановано.

– А хто ж злочинець? Чоловік? Найчастіше воно так і буває, правда ж?

– Ну, так, – відповів Харрі, відчуваючи, як думки розтікаються врізнобіч. – Винен завжди чоловік.

– Тільки ось цей конкретний чоловік був у Бергені.

– Так, схоже на те.

– До того ж відлетів останнім рейсом, отже ніяк не міг повернутися додому, а потім устигнути на ранкову лекцію. – Катрина додала газу й проскочила перехрестя біля Майорстуа на жовтий. – Якби Філіп Беккер був винен, він би вхопив наживку, яку ви йому кинули.

– Наживку?

– Ну, так. Коли ви запитали, чи були у неї зміни настрою. Ви дали Беккеру зрозуміти, що підозрюєте самогубство.

– І що?

– Та годі, Харрі! – голосно розсміялася вона. – Усі навколо, включаючи Беккера, знають, що коли йдеться про самогубство, поліція залучає до розслідування мінімум співробітників. Ви дали йому можливість підкріпити версію, котра – якби він був винен – була б йому на руку та розв’язала б більшість його проблем. Але він чітко відповів вам, що його половина раділа життю на повну котушку.