Колекція гадів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-336-0
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Колекція гадів». Краткое содержание книги:
— Державний політик Австро-Угорської імперії позаминулого століття. Намісник Галичини, цінитель мистецтв і любитель французької архітектури, — чітко, мов на справжньому уроці, відчеканив Максим.
— Ти ба, для своїх років ти досить багато знаєш, — задоволено гмикнув учитель. — Це прекрасно, пояснювати тобі доведеться ще менше. Як палкий прихильник мистецтв граф Потоцький часто приймав у себе музикантів. Одного разу в нього гостювали італійці, відомі цінителі класичної опери. Переспівати італійських тенорів, хлопче, треба вміти! Але один молодий львів'янин, єдиний син збіднілих міських аристократів, сімнадцятирічний Зенон Драгомир вразив не лише балуваних гостей, а й самого графа. Тенору-самоуку довго аплодували стоячи, — учитель, захопившись розмовою, скочив на ноги і кілька разів ляснув у долоні, ніби показуючи, як це робилося.— Потім юнака за особистого сприяння Потоцького відправили до Італії вчитися. З тим, аби потім Драгомир повернувся на батьківщину і розвивав українське оперне мистецтво. Та це все насправді дрібниці! Бо в той день, коли Зенон співав для пана Потоцького та його гостей, один італійський граф так розчулився, що подарував талановитому хлопцеві срібну табакерку. Наступного дня італієць сам приїхав до Драгомирів, сходив із Зеноном до ювеліра, і той написав на табакерці дарчий напис. Ось цей напис і робить сьогодні подарунок ціннішим за золото. Цікава історія?
— Повчальна, — погодився Білан, не розуміючи, до чого веде дивний бородань і яке всі ці старожитності мають відношення до Клубу Боягузів.
— Після того випадку рід Драгомирів відродився. Опускаючи всі подробиці, з яких, коли є бажання, можна скласти цілий авантюрний роман, скажу: нині у Львові тихо і скромно живуть потомки того самого Зенона Драгомира. Власник срібної табакерки заповів, аби вона переходила в спадок лише по чоловічій лінії. Але сталася несправедливість, заповіт порушено, — учитель витримав театральну паузу. — Власницею срібної табакерки тепер є така собі пані Варвара Нагорняк, яка до одруження носила прізвище Драгомир. Її чоловік Мирослав Нагорняк — композитор. Такий собі композитор, між нами кажучи. Вони вже старенькі, обом за сімдесят. Табакерку тримають удома. Не на видному місці — ховають у шухляді. Кілька разів на рік дістають з нагоди якогось свята, і все. Постійно вдома сидять, виходять тільки в оперу чи філармонію. Словом, якщо є якийсь класичний концерт чи оперна вистава.
Максим зовсім перестав стежити за ходом думки вчителя, тому вирішив знахабніти і перервати його:
— Все це дуже цікаво. Але я тут до чого?
Бородань якось дивно подивився на нього, потім ляснув себе по лобі:
— Справді! Я вибрав тебе, бо ти — хлопець. Не просто хлопець, а боягуз, котрий має сміливість визнати себе таким. І має бажання побороти свій страх. Я не помиляюся?
— Ні, — про всяк випадок підтвердив свій намір Білан.
— Для цього я придумав свій Клуб Боягузів. Це єдине місце, де з боягузів не сміються і справді хочуть їм допомогти. Я думав, сюди почнуть приходити хлопці і я знайду того, хто мені потрібен. Хто стане моїм найкращим учнем. Але сюди вчащали майже самі дівчатка, які не годяться для головного випробування на сміливість. Бо гроші — це важливо, та не головне. Хочеш, доведу?
Царським жестом вийнявши з кишені принесені Максимом гривні, учитель простягнув їх хлопцеві.
— Тримай. Тримай, кажу. Ти принесеш мені щось набагато важливіше, ніж сто гривень. Ти принесеш мені срібну табакерку. Гордість роду Драгомирів. Те, що належить мені по праву!
14. Дідусева бібліотека
Коли Максим вийшов із Клубу Боягузів, на місто вже впевнено лягали теплі червневі сутінки.
Від почутого в Білана голова йшла обертом. Тому він до пуття не зміг пояснити іншим, які чекали на нього неподалік від будинку, що саме відбувається. Оксана першою зрозуміла стан хлопця, тому цикнула на всіх, і додому до Мавки компанія поверталася мовчки.
Вдома на гостей уже чекав Мавчин тато, пан Микола. Поліна неабияк здивувалася, що тут був не лише її тато, а навіть її мама. За цей короткий час пані Люба встигла так здружитися з Назаром Жупанським, що просто не відпустила його без вечері. А він у свою чергу запитав дозволу запросити ще й свою дружину. Тепер Чепеляки і Жупанські збиралися дружити родинами.