Колекція гадів
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-336-0
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Колекція гадів». Краткое содержание книги:
Пальці намацали автоматичний замок. Значить, зробив висновок Максим, у разі чого тут можна зачинитися зсередини. Одначе двері залишили відкритими. Отже, той, хто тут є, хоч би хто він був, чекає на гостя. І очевидно, нічого справді страшного в цьому Клубі Боягузів із ними не станеться — інакше двері б щільно зачинилися за ними.
Заспокоївши самого себе такими висновками, Білан, знову відсторонивши Поліну, обережно рушив уперед, тримаючись за стіну правою рукою. Раптом стіна скінчилася, а хлопець, зробивши наступний крок, вийшов просто в інший коридор. Відразу стало ясно, що тут відблискує.
Вздовж стін по всій довжині темного коридору горіли свічечки.
Вони були недостатньо яскравими та великими, щоб освітлювати все приміщення. Та свічок і світла від них вистачало, аби створити ілюзію світлої стежки — шляху, який веде до нового життя (по-іншому Максим це не сприйняв). Придумано дотепно та з певним розрахунком, нічого не скажеш.
Відразу ж згадалася Дорога з Жовтої Цегли, з якої не можна звертати і яка приведе всіх мандрівників до Смарагдового Міста. Чи до Країни Оз[2] — що кому більше подобається. В будь-якому разі наприкінці шляху чекав чарівник, що виконає всі бажання, серед яких — зробити сміливим Лева-боягуза.
Освітлений свічками коридор завершувався причиненими дверима. Мабуть, вони вели до великої кімнати.
— Це ти? — прозвучало раптом у тиші. Голос луною відбився від стелі, й по тілу Білана зрадливо побігли мурашки. Він хотів відповісти, та вчасно зупинився. Запитання повторилося, і Поліна, зрозумівши, що треба робити, озвалася:
— Так... Я прийшла...
— Ти боїшся? Тобі страшно?
— Т-так, — дівчина не грала, їй справді було не по собі.
— Тоді ти прийшла за адресою. Тут ти перестанеш боятися. Йди сміливо, роби перші кроки до сміливого життя! Вперед! Я чекаю на тебе!
Голос звучав рівно і явно був записаний на магнітофонну плівку. Все це дедалі більше нагадувало Біланові ту казку про чарівника Гудвіна. Але одне діло — читати. Навіть коли перед тобою розігрують виставу у спеціально призначеному для цього місці — теж нічого. Все, що відбувалося тут і тепер, попри всю надуманість та бутафорію, було справжнім.
Придумав усе це очевидно не добрий дядечко. Саме це і лякало.
Максим попустив Поліну вперед, а сам пішов за нею, буквально дихаючи їй у потилицю. Мабуть, це трошки заспокоювало її — рухалася дівчинка впевнено. Перетнувши напівтемний коридор, вона простягнула руки і штовхнула двері.
Вони легко подалися.
Максима і Поліну враз засліпило яскраве світло.
12. Учитель
Світила потужна лампа, встановлена біля стіни й спрямована просто на двері.
Більше жодного світла тут не було. Коли б ця лампа горіла тут раніше, її світло пробивалося б крізь щілину між дверима та підлогою. Значить, дійшов висновку Максим, її засвітили, щойно гості прочинили двері.
Далі події почали розвиватися швидко і явно не за планом, передбаченим мешканцем цієї дивної квартири.
— Чому ти не сама? — роздратовано крикнув (тепер уже не з магнітофонних динаміків) цілком нормальний, навіть трошки шепелявий чоловічий голос.
Яскраве світло згасло, на якусь мить зануривши гостей у темряву. Та майже відразу під стелею засвітилася звичайна лампочка, і коли в очах перестало блимати, Білан нарешті роздивився того, хто називав себе вчителем.
Ним виявився невисокий на зріст чоловік. Обличчя облямовувала акуратно пострижена борідка. Зате на голові волосся не було — старанно поголений череп блищав у світлі лампочки. Бородань був досить дивно вдягнений: білі штани, червоні туфлі й піджак зі стоячим комірцем, застебнутий на всі ґудзики. Очі бородань закривав темними окулярами, які він, правда, відразу зняв, щойно побачив двох гостей замість очікуваної дівчини.
Нічого лиховісного в учителеві не було. Навпаки, він нагадав Біланові якогось надто ексцентричного троля.
— Добрий вечір, — привітався хлопець.
— Що це означає, я тебе питаю? — не зважаючи на привітання, учитель наставив вказівного пальця на Поліну, і Максим звернув увагу на ніготь — давно не стрижений, великий, гострий та пофарбований чорним лаком.
— Їй стало страшно йти самій. Тому вона попросила мене провести, — ляпнув Білан перше, що прийшло в голову. — Тут же в Клуб Боягузів приймають, правильно?
— Нікуди тут не приймають! Давайте, катайте звідси! — грубувато звелів учитель, і Максим не здивувався б, якби той раптом затупав ногами.
2
Країна Оз — чарівна країна, куди мандрують герої казки американського письменника Френка Баума «Чарівник з країни Оз». Свого часу її переспівав російський письменник Олександр Волков, назвавши свою казкову повість «Чарівник Смарагдового Міста». У казці чарівник Гудвін, який виявився насправді спритним фокусником, взявся виконати бажання кожного з героїв і наділити їх по черзі розумом, добрим серцем та хоробрістю.