Чорний ліс
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-9897-5,978-966-14-9901-9,978-966-14-9261-4
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Чорний ліс». Краткое содержание книги:
– Не те слово. Уже пробував лапати. Боюся наробити дурниць.
– Так поступися чоловікові, – реготнув інтендант і знову перейшов на німецьку: – Вирішуй сама. Або своєму гестапівцю накапай на цього кнура. У нас нема завдання відстрілювати всякого, хто до тебе пристає. Закриймо тему, Вандо. Новини є?
Молода жінка приречено зітхнула, машинально обсмикнула спідницю, марно намагаючись натягнути край на круглі коліна.
– Приїхали ви, товаришу Єрмолов. Я так розумію, новини повинні бути у вас.
Ванда була впевнена – росіянин назвався несправжнім прізвищем. Законтактував із нею, агентом Армії крайової [12], підпорядкованій безпосередньої керівнику її Рівненського районного інспекторату капітанові Кліковському, на початку травня. Сказавши пароль для зв’язку, який могли дати лише в польській армійській розвідці, він представився майором НКВС Василем Єрмоловим, хоча відповідних документів при собі не мав. Зате передав папір, у нижній частині якого стояв знайомий Ванді підпис – та добре знала, як розписується Niedźwiadek, це псевдо взяв собі пан Окулицький [13]. Листом підтверджувалися повноваження того, хто його пред’явить, після прочитання майор спалив аркуш. Пояснивши: керує диверсійною групою, головна база якої розмістилася в шепетівських лісах, і невеликі загони час від часу висуваються сюди, під Здолбунів, плануючи та реалізовуючи акції в глибокому німецькому тилу.
Тепер Ванда, згідно з наказом командира Ведмедика, мала співпрацювати з Єрмоловим та його групою, передусім добуваючи й передаючи відомості про пересування німецьких ешелонів. Здолбунівська залізниця вважалася одним зі стратегічно важливих транспортних вузлів. Тож установлення контролю над нею могло означати лише одне – Червона армія почала підготовку до наступу по всьому західному напрямку. Диверсанти мали підривати й розхитувати тили, угноюючи в такий спосіб ґрунт для подальшого просування вперед регулярних армійських частин.
Відтоді майор Єрмолов на своєму «хорьху» із документами на ім’я Оскара Крюгера з’являвся в Здолбунові вже кілька разів. Граючи роль інтенданта, він жбурляв на всі боки відомі прізвища старших офіцерів у Рівному та згадував тих, кого могли знати чи пригадати завсідники місцевого офіцерського казино. Німецька цього росіянина навіть за Вандиною оцінкою звучала бездоганно. Так справді говорив правдивий уродженець Мюнхена, за якого він себе видавав. Тож за досить короткий час, менш ніж за місяць, диверсанта почали впізнавати, радо віталися, говорили, мов зі старим добрим другом.
Почасти цьому сприяло, що інтендант смітив грішми – пани німецькі офіцери дуже любили, коли за них щедро платив компанійський Оскар. Звідки в того постійно купа грошей, нікого не дивувало. Уважалося, і то не безпідставно, що до рук армійських забезпеченців постійно щось прилипає і той, хто не користається з ситуації, – звичайний дурень. Тому капітана Крюгера ніхто й ні в чому не міг запідозрити, а значить, його компанія була для Ванди цілком безпечною. Нікого не дивувало, тим більше не насторожувало, коли перекладачка з комендатури, до того ж коханка слідчого гестапо, запросто базікала з заїжджим армійським офіцером, навіть сідала до нього в авто.
І все ж частіше Ванда ділилася інформацією через зв’язкових.
Особиста поява Єрмолова всякий раз означала серйозні зміни ситуації чи нові спеціальні інструкції, які звичайний посильний не передасть належним чином.
– Мене цікавить великий ешелон із продовольством, що мали б відправляти на Схід.
– Труднощі з цим, – пояснила Ванда. – Місцеве українське населення активно саботує. У Чорному лісі закріпилися партизани, називають себе повстанською армією. Німці ж глибоко в ліс поки не потикаються. Але ви все це знаєте, товаришу майоре.
– Знаю, – погодився Єрмолов. – Тому я тут, пані. Треба якомога швидше вийти на Кліковського. Ваша районна, як її… – майор на мить замовк, згадуючи, потім старанно промовив: – rejonowy inspektorat повинен докласти зусиль, аби німці отримали по можливості повну інформацію про місця можливого скупчення українських націоналістичних банд.
Ванда була в опорі вже кілька років, із часів Союзу збройної боротьби [14], тому не вважала себе наївною, знала, що до чого й хто за ким стоїть. Тож відповідь вийшла миттєвою, вона навіть не склала її в голові:
– Ваше керівництво в Москві, товаришу майоре, не віддає наказів моїм польським керівникам. А ви не можете наказувати мені.
Єрмолов зиркнув через плече, ковзнув поглядом, знову втупився в дорогу за переднім склом, промовив спокійно:
12
Збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни. Була сформована на територіях Польщі в кордонах до 1 вересня 1939 року. Підпорядковувалася польському еміграційному уряду в Лондоні. Між керівництвом АК та силовими структурами СРСР діяла угода про військову співпрацю. Декларуючи боротьбу з німцями, польське підпілля водночас активно діяло й проти ОУН та УПА, уважаючи українців німецькими союзниками та, головне, не визнаючи претензій українців на власні території, оскільки Польща прагнула повернути кордони станом на вересень 1939 року.
13
Окулицький, Леопольд (1898–1946), керівник польського підпілля в Західній Україні, був відомий під псевдонімом Ведмедик. Координував дії з органами НКВС СРСР як із союзниками. У березні 1945 року разом з іншими керівниками польського національного підпілля був заарештований НКВС, за вироком суду отримав 10 років позбавлення волі, у грудні 1946 року розстріляний у Москві, у підвалах тюрми на Луб’янці.
14
Союз збройної боротьби (пол. Zwiazek Walki Zbrojnej) – польське збройне підпілля, створене в листопаді 1939 року й у лютому 1942 перейменоване в Армію крайову.