Фатальна помилка
- Автор: Литовченко Тимур Иванович, Литовченко Елена Алексеевна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7213-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Фатальна помилка». Краткое содержание книги:
Проте скористатися такою історичною можливістю не вдалося…
— Так, мабуть, ви маєте рацію, пане вчителю, не варто мокнути під дощем. Хоча батьків я не чекав. Я ж знав, що сьогодні вони не приїдуть.
— Тоді що ж з тобою трапилося? Можливо, тебе хтось скривдив?
— Ні. Ніхто мене не кривдив, просто я замислився…
Стегман вже давно звернув увагу на поведінку цього незвичайного учня. Старший син вельми заможного і впливового магната, подкоморія Стефана Немирича — Юрій завжди був замисленим і нелюдимим. Малюкові не подобалося перебувати разом з однолітками, часто він ішов у поле і там подовгу про щось мріяв. Попри дитячий вік, відчувалася в ньому якась відстороненість від світу з його повсякчасною суєтністю…
«Швидше за все, дитина надто стрімко подорослішає. Яскраві емоційні спалахи в його душі прирікають юного панича на самотність. Треба би якось допомогти хлопчикові, інакше він остаточно замкнеться в собі», — подумав учитель і звернувся до вимоклого янголятка якомога ласкавіше:
— Підемо зі мною, Юрію, і поговоримо про те, що тебе бентежить. Хочеш цього?..
— Гаразд, — погодився хлопчик і слухняно пішов слідом за Стегманом спочатку парковою доріжкою до будівлі аріянської Академії, де вони удвох пірнули до лабіринту довгих сумовитих коридорів.
— Ну от ми й на місці.
Вчитель із зусиллям відкрив важкі дубові двері сховища знань і гордості школи — бібліотеки. Під її склепіннями зберігалася безліч рідкісних стародавніх пергаментів і сувоїв, рукописні книги і друковані видання місцевої друкарні. У непосвяченої людини міг навіть з’явитися сумнів, а чи витримають стіни й полиці такий огром знань?.. На відміну від коридорів, бібліотека була просторою та світлою. Тут гармонійно сполучалися білизна стін і м’який морок добротного темного дерева. Кімнату обігрівали кілька камінів, створюючи в приміщенні затишок і комфорт. Меблі з коштовних порід дерева виглядали добротно й витончено.
Незважаючи на денний час, зараз у бібліотеці було порожньо. І не дивно: адже сьогодні був батьківський день, тому багато учнів взагалі були відсутні у школі. Цим і скористався Стегман.
— Розташовуйся, Юрію, поближче до вогню, — запропонував він, присуваючи до палахкого каміна два величезних крісла. Хлопчик охоче скинув із себе мокрий жупан, залишившись у довгій вишиванці, штанятах і чобітках, після чого влаштувався в запропонованому кріслі (у якому вмістився легко, немовби невеличкий жучок у коробці).
— Я давно спостерігаю за тобою, — почав неспішно вчитель. — У нашій школі ти перебуваєш вже не перший місяць, але так ні з ким і не потоваришував. Більше того, особливого інтересу до навчання ти також не виявляєш. От взяти хоча б мій предмет — геометрію: наука ця важка, не заперечую. Можливо, тобі не все зрозуміло? Може, я погано пояснюю? Але ж ти жодного разу не задав мені бодай якогось запитання…
— Та що ви, пане вчителю! Я все розумію.
Юрій виглядав явно здивованим. Схоже, він щиро не розумів, чим викликане невдоволення вчителя.
— Тоді в чому причина твоєї байдужості?
— Але це ніяка не байдужість, пане вчителю…
— А що ж тоді?
— Я просто розгублений і не знаю, як поводитися.
— Тобто?! Поясни, будь ласка.
Всім своїм видом Стегман зобразив увагу. Юрій зміряв його довірливим поглядом янгольських оченят і заговорив, немов дорослий — повільно, виразно, з паузами в потрібних місцях:
— Річ у тім, що мої батьки — люди дуже зайняті. Окрім мене, у родині є ще й інші діти. Від трьох років я виховувався в будинку мого дядька — Романа Гойського. Саме завдяки йому я вільно володію латиною, давньогрецьким, а також побіжно розмовляю французькою й німецькою… Дядько ознайомив мене з основними засадами математики і граматики. А три місяці тому батько відправив мене сюди — у Раків. Я не розумію, навіщо він це зробив?! Я й зараз знаю більше, ніж будь-який тутешній учень… Тому я, правду кажучи, дуже збентежений і розгублений: адже за навчання в Академії маю платити розлукою з дорогими мені людьми! Я міг би продовжити навчання вдома чи у дядька, де є прекрасна бібліотека…
Стегману стало дуже шкода засмученого хлопчика, але він жодним чином не показав цього, коли заговорив у свою чергу:
— Знаєш, Юрію, ти вже достатньо великий і маєш розуміти, що сюди на навчання тебе віддали не просто так. Ти — найстарший княжич із магнатського роду Немиричів. Ти належиш до кола високошляхетної аріянської знаті. Тому в Академію тебе відправили не зовсім на навчання.
— А навіщо ж тоді? — здивувався хлопчик.