Острів Сріблястих чайок
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Острів Сріблястих чайок». Краткое содержание книги:
Тут він дізнається, що хтось знищує яйця корисних птахів — сріблястих чайок. Виявляється, що це справа рук злісного браконьєра. Вчений допомагає викрити злочинця.
Автор цієї невеличкої повісті — працівник краєзнавчого музею — сам добре знає і любить природу. Зокрема, він багато років спостерігав життя птахів. Ось чому «Острів Сріблястих чайок» сприймається як хвилююча розповідь про пернатих друзів людини, як палкий заклик до непримиренної боротьби проти тих, хто нищить природні багатства рідного краю.
Були на острові і гнізда крижнів, куликів. Володимир Петрович довго ще бродив у цьому царстві пернатих. Тільки відчувши, що зголоднів і добре-таки стомився, повернув у бухту. Ішов він, як і раніше, повільно, обережно ступаючи серед гнізд. І раптом зупинився. Зупинився так, немов побачив перед собою готову до смертного стрибка кобру: біля розореного гнізда сріблястої чайки виднілися чіткі сліди криволапої ступні. Це були сліди Рудого Жука. Аспірант довго не міг відвести погляду від цього, здавалося б, звичайного відбитку людської ноги.
— Виявляється, це страховище проникло й сюди і вже тут розпочало все нищити, — у думці сказав він і, міцно стиснувши кулаки, додав: —Ну, доберуся ж я до тебе!
— Гляньте, Мариман спіймав, — сказав Грицьвар, коли Володимир Петрович підійшов до бухти. Хлопець тримав за лапку чималенького мертвого звірка.
Аспірант оглянув його і кинув котові, який нетерпляче ждав своєї здобичі.
— Звичайнісінький сірий ховрах, — ніяк не здивувався аспірант.
— Що ховрах — це я й сам знаю. Але звідки він узявся на цьому острові? З неба звалився, чи що?
— Тут ти, Грицьваре, не помилився. Таки справді з неба звалився. В цьому йому допомогли чайки.
— Чайки?
— Авжеж. Не віриш? А ось подивись, — Володимир Петрович витягнув з рюкзака гумовий мішечок, дістав звідти загорнуту в папір сіру кульку і передав її Грицьварові. Той покрутив у руках.
— Зустрічав на березі таке. А що воно — не знаю, — відверто признався хлопчина.
— Це і є чаяча погадка. Чайки і деякі інші хижі птахи часто ковтають свою здобич цілою. Певний час їжа знаходиться у волі, — пояснив аспірант. — Поживні речовини йдуть у шлунок, а неїстівні — кістки, пір'я, шерсть, луску — птахи відригують. Така відрижка і зветься погадкою. З погадок учені дізнаються, чим живиться птах. Треба тільки точно знати, якому птахові належить погадка… Це погадка сріблястої чайки. Зрозумів?
— Начебто зрозумів.
— А тепер давай побачимо, що ж ковтають чайки. Ось набери сюди води, — звелів Володимир Петрович, подаючи Грицьварові пластмасову мисочку.
У воді кулька розпалася. В ній було багато кісточок, окремі шматки шерсті, блискуча луска…
— Череп бичка, — вказав Грицьвар на маленький череп, щелепи якого були озброєні великою кількістю дрібних і гострих зубів.
— Правильно, череп бичка. А оце череп сірої полівки. — Потім Володимир Петрович пінцетом взяв Невеличку довгу кісточку. — Прошу — стегно сірого ховраха. А от і його зуби. Дивись, тут багато цікавого… — І він дістав червону блискучу шкуру. — Хітинове крило жука-кузьки.
— Так, значить, сріблясті чайки ловлять ховрахів, усяких мишей та ще й жуків, — повільно промовив Грицьвар. Відчувалося, що для нього це було відкриття. — Дайте мені таку погадку, — попросив він.
— Навіщо вона тобі?
— У Бичкових Водах треба показати. На слово не повірять.
— Ось поїмо і підемо разом в глиб острова. Сам назбираєш цих погадок, скільки захочеш.
— Що ж це виходить? — вів далі Грицьвар. — Чайки, значить, їдять ховрахів. А Рудий Жук та його свині — їхні яйця жеруть. Виходить, дід Жук захищає різну нечисть?
— Рудий Жук і сюди навідується, — замітив аспірант.
— Не може цього бути. Це ж бабана — острів новий. Про нього наші рибалки не знають. Такі острови з'являються в морі і зникають.
— Острів молодий, це я знаю. На карті його нема, — відповів Борисенко і замовк. Лише тепер він зрозумів, як помилився. Теоретичні міркування старого професора ствердилися. Блискуче ствердилися.
Після паузи Володимир Петрович сказав:
— А Рудий Жук все-таки буває на цьому острові. Я бачив його сліди. Як тільки він сюди добирається?
— Це просто. Лічить махалки і добирається.
— Які махалки?
— Звичайні. Махне веслами — одна махалка; другий раз — друга махалка.
— Так треба тисячі махалок зробити?
— Роблять і тисячі. Напрям візьме з берега, махає веслами і потрапляє точно на острів. Рибалки, коли висипають сітки далеко в морі, теж махалки рахують. Ніколи, навіть уночі, сіток не загублять.
— Ось чому у Рудого Жука долоні мов рашпель, — пригадав Володимир Петрович.
— А галагазки, значить, теж ловлять ховрахів? — хитро посміхнувся Грицьвар.
— Чому це ти згадав галагазок? — здивувався аспірант.
— Так просто… Гадючу Балку пам'ятаєте?
— Гадючу Балку? Пам'ятаю. Я там підстерігав біля лисячої нори стару галагазку. Сфотографувати хотів. Але не вдалося, — проґавив.