Черево Парижа
- Автор: Золя Эмиль
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Держлітвидав України
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Черево Парижа». Краткое содержание книги:
L’action se passe pour l’essentiel aux Halles centrales de Paris, construites par Victor Baltard entre 1854 et 1870, énorme bâtiment à structure métallique dans lequel les murs sont remplacés par des vitres, la plus grande innovation architecturale du Second Empire. Fasciné par les Halles, Zola en fait dans son roman une sorte de monstre, comme le seront plus tard le grand magasin dans Au Bonheur des Dames, l’alambic dans l'Assommoir ou la locomotive dans la Bête humaine.
Флоран дійшов до широкого проходу. Дві жінки, одна — маленька бабуся, а друга — висока й сухорлява, пройшли перед ним, розмовляючи й простуючи до павільйонів.
— Що, за покупками йдете, мадмуазель Саже? — запитала висока й сухорлява.
— О мадам Лекер, які вже там мої покупки... Самі ж знаєте; я людина самотня, так перебиваюся... Хотілося б трошки цвітної капусти , купити, та таке все дороге!.. А почому сьогодні масло?
— По тридцять чотири су... В мене є дуже добре. Може, заглянете до мене?..
— Так-так. Далебі, не знаю, в мене лишилося ще трохи сала...
Флоран, зробивши над собою неймовірне зусилля, пішов за обома жінками. Він згадав, що чув прізвище бабусі від Клода на вулиці Пірует, і хотів звернутися до неї, коли вона попрощається з високою сухорлявою жінкою.
— А як там ваша небога? — поцікавилась мадмуазель Саже.
— Сар’єтта робить все, що схоче,— ущипливо відповіла мадам Лекер.— Вирішила жити самостійно, і тепер це мене більше не обходить. Як чоловіки обдеруть її, то я й шматка хліба їй не дам.
— Ви були до неї такі добрі!.. А вона, мабуть, має чималі гроші: фрукти цього року дорогі... А ваш зять?
— Е, що там мій зять!..
Мадам Лекер стиснула уста і, здавалось, не хотіла більше говорити про це.
— Все те саме? — допитувалася мадмуазель Саже.— Хороша він людина... Тільки мені казали, що в нього гроші так і пливуть.
— Хто зна, де він діває свої гроші,— брутально перервала її мадам Лекер.— Я вам скажу,— така скритна людина, такий скнара. Мій зять скоріше дасть мені з голоду здохнути, аніж позичить сто су... Він дуже добре знає, що на масло, сир та яйця в цю пору року попиту немає, а в нього чудово йде всяка живність... І ото ані разу, ані жодного разу він мені не запропонував своїх послуг. Звичайно, я надто горда, щоб позичати у нього, але це мені було б приємно.
— А ось і ваш зять. Про вовка промовка, а він і тут,— підхопила мадмуазель Саже, притишивши голос.
Вони обидві повернулись і почали дивитись, на якогось чоловіка, що переходив брук, прямуючи у великий критий прохід.
— Я поспішаю,— пробурмотіла мадам Лекер,— бо залишила свою крамницю без догляду. До того ж, я не хочу з ним розмовляти.
Флоран також мимохіть повернувся і побачив невисокого, майже квадратного чоловіка з сяючим обличчям; сиве волосся його було низько підстрижене. Під обома пахвами він тримав по жирному гусаку, голови яких теліпались і били його по стегнах. Флоран, забувши про втому, радісно кинувся за цим чоловіком.
— Гаваре! — скрикнув він, ударивши його по плечу.
Той підвів голову і здивовано почав оглядати високого похмурого чоловіка, якого він ніяк не міг упізнати. Нарешті скрикнув, уражений несподіванкою:
— Як, це ви? Ви? Та чи ж це може бути?
Він ледве не впустив жирних гусаків і ніяк не міг заспокоїтись. Але раптом, помітивши свою родичку і мадмуазель Саже, які з цікавістю стежили здалека за їхньою зустріччю, Гавар пішов далі, говорячи:
— Не зупиняймось тут, ходімте... Тут є зайві очі і зайві язики.
Зайшовши в критий прохід, вони розговорилися. Флоран розповів, що був на вулиці Пірует. Гаварові це здалось дуже кумедним; він багато сміявся і розповів утікачеві, що його брат Кеню переїхав на іншу квартиру і знову відкрив ковбасну за два кроки звідти, на вулиці Рамбюто, навпроти Центрального ринку. Ще його дуже насмішила розповідь Флорана, як він цілий ранок гуляв з Клодом Лантьє, кумедним диваком, який, до того ж, був небожем мадам Кеню. Гавар узявся провести Флорана до ковбасної, але коли почув, що той повернувся до Франції з фальшивими документами, відразу почав корчити дуже таємничі й багатозначні міни. Він вирішив іти попереду Флорана, на відстані кроків п’яти, щоб не притягати нічиєї уваги. Пройшовши павільйон живності, де він повісив гусей у своїй крамниці, Гавар перетяв вулицю Рамбюто; Флоран увесь час ішов за ним. Тут, зупинившись серед бруку, Гавар підморгнув йому, вказавши на велику гарну ковбасну.