Черево Парижа

Клод аж у долоні заплескав від такого видовища. Він казав, що «ця паскудна городина» ексцентрична, химерна, чудова, і запевняв, що вона не мертва: зірвана напередодні, вона чекає сходу сонця, щоб попрощатися з ним на ринковому бруку. Клод бачив, як ця городина жила, як розкривала своє листя, немов її корінню було ще спокійно й тепло в угноєній землі. Він казав, що чує тут передсмертний крик усіх городів паризьких околиць.

Тимчасом юрба білих чепців, чорних кофт і синіх блуз заповнювала вузькі стежки між купами зелені, ніби сюди вдерлося ціле галасливе село. Великі кошики носильників важко просувались над головами людей. Торговки, рознощики, продавці фруктів поспішно розкуповували товар. Капрали і черниці товпилися навколо гір капусти, шкільні кухарі вичікували й винюхували, шукаючи, де б купити якнайдешевше. А вози все розвантажувались; візки вивалювали свій товар на землю, мов каміння для бруку, додаючи до колишніх хвиль нову хвилю, що вдарялась тепер об протилежний тротуар. З глибини вулиці Пон-Неф валки возів усе прибували й прибували.

— Все-таки це страх як гарно! — бурмотів у захваті Клод.

Флоран змучився. Він думав про надлюдські спокуси. Він не хотів більше нічого бачити на ринку і дивився на церкву Сен-Есташ, що стояла збоку, наче написана сепією на синьому небі, з її розетками, широкими склепистими вікнами, з дзвіничками та шиферними покрівлями. Він зупинявся коло темного заглиблення вулиці Монторгейль, де впадали в очі краї яскравих вивісок на розі вулиці Монмартр, де сяяли прикрашені золотими літерами балкони. А коли повертався до перехрестя, його цікавили інші вивіски: «Москательний і аптекарський магазин», «Продаж борошна й сушеної городини». Ці слова було написано великими червоними і чорними буквами на злинялому кольоровому фоні. Наріжні будинки, з вузькими вікнами прокидались, доповнюючи широку перспективу нової вулиці Пон-Неф добротними жовтими старовинними фасадами старого Парижа. На розі вулиці Рамбюто, залізши на порожні вітрини великого магазина новинок, гарно вбрані продавці в жилетках, вузьких штанях і широких сліпучобілих нарукавниках, влаштовували виставку. Далі торговельний дім Гілу, суворий, мов казарма, спокусливо виставляв за своїми дзеркальними вітринами золотисті пачки бісквітів і глибокі блюда з печивом. Усі крамниці тепер були вже відчинені. Вулицю поспішно переходили робітники в білих блузах, з інструментами під пахвою.