Юлія, або Запрошення до самовбивства

Прірва була морем, небом, лазурною бірюзою, світовим смарагдом, крізь який, ніби з–під густих жіночих вій, прозирнуло його ясно–зелене серце з дитячих снів, а тоді тихі води дніпровські, і в їхній повільній течії тисячократно віддзеркалювалося жіноче лице, одне–єдине і тисячоповторене, мовби сотворене з вод ріки, моря, з вічних вод буття, і воно усміхалося до нього, кликало, заманювало, і в тому мовчазному вічному усміхові співали для нього фенікси і жар–птиці розсипали золоті райдуги свого казкового пір’я.

Мотоциклістка–поліцейська, вся в чорній шкірі, витка й прекрасна, як чорна змія, вискочила з–під повороту, різко загальмувала біля його машини, щось казала Шульзі, мабуть, нагадувала, що тут не можна зупинятися. «Тешеюор едерім»[26], — сказав він їй єдине, що знав по–турецьки, усміхнувся і пішов до машини. Спокуса жінкою — спокуса життям. Але він повинен перебороти спокусу.

Мотоциклістка погриміла далі, а він ніяк не міг потрапити підошвою черевика на педаль акселератора. Пальці його ніг стали чомусь липучі, так ніби між ними проступала кров. Він ворушив ними, тер один об один, як у дитинстві, коли снилося щось страшне і йому хотілося захиститися; тоді стало пекти в підошвах, так ніби сидить у запаленому німецьким термітом танку і вогонь охопив уже всю машину, підібрався йому до ніг, сягає вище й вище, він знає, що ось–ось вибухне боєкомплект, треба рятуватися, вистрибувати з баштового люка, летіти вниз, сторч головою на землю, забувши про триметрову висоту, про те, що весь простір довкола танка прошитий німецькими кулями і порятунку немає ніде, та однаково інстинкт самозбереження виштовхує його назовні, надто що так пече йому в підошвах, тому треба летіти, не гаючись, не вагаючись, не роздумуючи, летиш, як ангел, падаєш, як чорт, але падати будеш згодом, а спершу треба летіти, треба летіти, треба ле… і він кинув машину в прірву, і полетів, і вистрелив собі в голову, коли машина вже була в повітрі і коли за здивованим гарчанням двигуна і ревінням моря пострілу не було чутно зовсім, і нічого не було йому чутно, він летів у пучину, в хаос, летів у тишу, збавчу, вічну, неймовірно прекрасну.